Вересневий прорив після дощу

Початок вересня засмутив затяжним дощем, що ніяк не давав вибратися на риболовлю. Нудьгуючи вдома, вирішив зайти до знайомих у рибальський магазин — трохи поговорити, зігрітись чаєм і згадати кльові дні. Кожні двадцять хвилин виглядали надвір — чи не закінчився дощ?

Зрештою не витримали: дощ майже стих, і ми з Ігорем, працівником магазину, миттєво вирішили — їдемо на річку! Метою був великий смугастий окунь.

Обираючи снасті, довго не вагався — хотілося нарешті випробувати нове вудлище. І як виявилось, воно не підвело: дальність, чутливість, керованість — усе було на рівні. Але головне — це відчуття, коли інструмент працює з тобою в унісон.

На водоймі нас зустрів дідусь, який поскаржився на повну відсутність клювання. Побажав нам удачі — і ми розпочали.

Рибалили в коряжнику, використовували вагу 4–6 грамів та офсетні гачки. Прицільно працювали по великому окуню, не розмінюючись на дрібноту. Почали з перевірених приманок. Спершу — поодинокі клювання. Деякі варіанти взагалі не працювали. І лише одна приманка стабільно давала контакт із рибою — не одразу, але впевнено.

Найяскравіший момент дня — це удар після стягування приманки з гілки. Потужне клювання — і… шнур провис. Цього разу це була не окунева покльовка — місцева щука не втрималась перед спокусою. І одразу — шкода, що не поставив повідець. Але так буває.

Пізніше вдалося знайти ще одну перспективну точку, де вдалося трохи «відвести душу». Рибалка вийшла непростою, але щирою — з пошуком, обміном думками, емоціями й заслуженими рибами.

Висновок простий: навіть після негоди й кількох сумнівів іноді варто просто зібратись і поїхати. Бо саме такі спонтанні поїздки найчастіше дарують найкращі моменти.

Дякую напарнику за чудову компанію та справжню підтримку на воді. Ці дні запам’ятаються надовго.