Міський трофей

Після довгих виїздів на риболовлю по околицях, ми з другом Рустамом вирішили зробити щось простіше — перевірити старі добрі місця прямо в межах Ізюма. Річка тут — знайома до болю, але й сильно запресована: у місті вистачає майстрів лову, тож легкого дня ми не чекали.

Планували ловити окуня — він, на відміну від щуки, менш популярний у місцевих рибалок. Але доля вирішила інакше: почалося все з щучки, яку вдало реалізував Рустам. Клювання було чітке, коротка боротьба — і риба на березі.

Та більше ця точка не принесла жодного контакту. Ми рушили далі, милуючись пейзажами рідного краю, і я все ж знайшов окуня в одному з коряжників.

— «Фу, якась дрібниця», — посміхнувся Рустам і продовжив полювання на зубату. Мені ж залишалося лише фотографувати і трохи по-доброму заздрити.

Але незабаром вдача усміхнулась і мені. Відчутний тичок — і рішучий опір на тому кінці шнура. Це була щука. Моя. Тільки моя. І вона не мала шансів. Риба впевнено виводилась і завершила цей момент гарною фотосесією.

Та довго насолоджуватись не довелося — вигук Рустама привернув мою увагу. Він кликав на допомогу — і це значило, що щось серйозне пішло в атаку. Коли риба вперше вийшла на поверхню, я подумав: «двійка». Наступна поява змусила змінити думку на «трійку». А коли він підтягнув її до берега, я не сумнівався — це «п’ятірка»!

Ось така рибалка просто в межах рідного міста. І після цього ловиш себе на думці — а чого це я ще на маршрутки витрачаюсь? Можна й пішки, до наступного трофея…

З повагою,
Максим Нестерцов