Рибальський сплав - штука правильна, романтична і багато видобутку. Це, правда, якщо хижак клює, а інакше хоч з човна, хоч з берега непросто щось значуще здолати. Почався червень, а з ним і сезон човнової річкової риболовлі. Ділюсь подробицями свого невеликого сплаву річкою Псел.
На воду вийшли майже в обід, не переслідуючи грандіозних думок виловити трофей чи навалювати купу риби. Останні два тижні в цих місцях клювання зовсім не тішило, у чому встиг переконатися і я, і мій сьогоднішній напарник, за сумісництвом також мій старий друг – Віталій. Попередній план на рибалку виглядав так. Нивою заїжджаємо кудись подалі в ліс, сплавляємося вниз до двох закоряжених ям, що в минулі часи давали рибу, і потім на електромоторчику повертаємося назад, паралельно тролінгуючи. Ловимо кренками та джигом залежно від місць та настрою.
Благополучно розпочали з кренків, оскільки річка тут була досить швидка та дрібна (до 2 метри) плюс водорості на дні вже розрослися. Не пройшовши й ста метрів, упіймали по окуню. Ті цілком впевнено, з'явившись, таке враження, з нізвідки, атакували наші не дрібні воблери. Взагалі останні кілька тижнів окунь приємно радував, він впевнено їв як силікон, так і воблери. Втім, по-справжньому «горбачої» зловити і не виходило особливо, клювали найчастіше двохсотграмові особини.
Розглянувши місцеві краси Псла, вирішили план трохи адаптувати, пройшовши вгору за течією на одну ямку, де і мені, і Віталію доводилося раніше ловити щук за 4 кіло. На другій швидкості електромотора виходило неспішно підніматися вгору і облавлювати безліч цікавих завалів, з-під яких раз у раз вискакували смугасті, нападаючи на наші воблери. Ось мікрозаливка з черепахами, не один десяток яких гріється на колоді або хитає очерет своїм незграбним шурканням. А тут царство бобрів, їхні нори втикані по всьому березі... Ех, а багато років тому в цих місцях я регулярно дістав закилушних голавлів та й щуки влітали гідні. Бувало, звісно, й не влітали, тож нічого ностальгувати бездумно. Кілька років тут не рибалив, і річка сильно змінилася. По-перше, через побудовану ГЕС течія сильно ослабла, а по-друге, води додалося на добрий метр. З півгодини ми провели на ямі та її околицях, але щук-монстрів так і не побачили. Буває. Спускаємося вниз, давши волю течії та вітру, який тут, до речі, дув за течією і дуже непогано посилював хід нашого плавзасобу. Можливо, за минулий тиждень це був перший сонячний день, який на тлі дощової погоди здавався якимось дивом. Відомо, що сонце і прозора вода - зовсім не найкраща передумова для щучого клювання, так що я не дуже радів такому уявному комфорту. Напевно, перші години півтори ми й натяку на щуку не бачили, тільки окуні впевнено бадали наші кренки. Залежно від глибини і закоряженості я ставив то Megabite Booby 50F, то Hydro Jack 50F, у неймовірній уловистості яких давно переконався. По окуню вони справно сьогодні працювали.
Лише після десятка «смугастих» завітала перша щука (дрібна зовсім). Вона вийшла за воблером Віталія, але клювати не стала. Незабаром і в мене трапився подібний епізод, коли я знявши ненадовго полярики, просто не помітив щуку, що проводжала і навіть двічі стукнула Hydro Jack (це Calista 82ML мені чітко просигналила), але вже під човном відвернула від приманки. Про це розповів партнер, що все бачив на власні очі. І гаразд, тепер в окулярах буду.
Особливість нашого сплаву полягала в тому, що ми спускалися вниз за течією, ловлячи все більш-менш перспективне шляхом, але зупинялися там, де місце реально виглядало рибним. Найчастіше це були повороти руслової долини, де традиційно намивало косу та яму, нагромаджуючи гілки та топляки біля зовнішнього краю. Тут і джигувати цілком мало змив, оскільки глибина сягала 5-6 метрів. Напарник охоче діставав із коробки силіконки з офсетами і куляв їх прямо в кріпленні, а я більше уваги приділяв прилеглим до корчів ділянкам, де кренки з двометровим заглибленням почувалися комфортно. Проте свою першу щучку я впіймав на джиг. Якраз у товариша відбулася гарна подача, але мимо, а я, не церемонячись, закинув слідом туди ж і мав успіх. Невеликий щупак жадібно цапнув мій частування. Нема чого там було фотографувати, відпустив зі світом. А ось Віталій незабаром наочно продемонстрував, що зубаста ще не поводиться по-літньому і, як і раніше, ховається на глибині в тіні корчів.
Черговий завал, якому, здається, років сто буде, був зібранням дерев та окремих гілок, що густо «оселилися» на 5-ти метровій ямці. Саме туди друг і відправив свій віброхвіст. Лише той досяг дна і зробив пару кроків на "сходинці", як був атакований "полурушкою". Я навіть клювання помітив. Виважуючий зробив усе правильно, а автор цього писання продемонстрував вміння орудувати підсаком, тож мету взяли швидко та надійно.
Чесно, я був з одного боку, радий за одного, а з іншого – щиро дивувався, чому це у червні щука не в траві, не в півводи і не на середніх глибинах, а в коряжнику біля самого дна. Що вона там робить? Може, й у «зубастих» теж своєрідний карантин є? Після цього затримання подальшого сплеску клювання не було, як це було, наприклад, тижнем раніше, коли абсолютно безкльовий день з наближенням чорної хмари, що вибухнула за градом, подарував півгодинну феєрію щучого клювання хороших екземплярів. Нині ж, як і раніше, світило сонечко, періодами ховаючись за хмари, що набігали, але «виходу» риби не було, та щука виявилася одиничною. А за черговим поворотом зустріли ми «тролінгістів», які при нас доповнили свій кукан напівзаліковим щупаком. Ми рухалися все далі. Клювань окунів нехай і поменшало, зате вони були прогнозованішими і тепер траплялися майже на кожному приямку, де б ми не зупинилися підпалювати. Тепер не кренки окуня цікавили.
Їй-Богу, до останнього сподівалися виловити ще щось гідне, але навіть крайня точка маршруту, що є цілим сміттєзвалищем зі старих колод, не видала жодної доброї щуки (поганий, до речі, теж). І добре, викинувши за борт воблери, потягли ми їх назад. Цей примітивний тролінг не став одкровенням і не зламав наші стереотипи, хоча невеликий щучок і повісився на Booby 50F. Так, вдосталь половивши окунів і не зумівши зловити щось більш значуще, ніж щука-«полторушка», ми завершили рибалку. Попереду ще залишалося години три світлого часу, і зовсім не виключено, що вони якраз і подарували б побачення з трофеєм, але вже наступного разу, мабуть.

Сезон літніх сплавів відкритий, і я впевнений, що це лише початок. Дякую, друзі, що були з нами!