Блоги Fishingstock

Звіти про рибалку 25 жовтня 2013

Чемпіонат Світу Ірландія 2013 року. Спінінг з човна.

Настав час чергового спінінгово-човнового Чемпіонату Світу. Залишилися позаду рейтинги, відбіркові змагання, оформлення віз, збирання інформації про водойму та багато іншого. І ось уже наш літак, пролетівши більшу частину Європи, заходить на посадку в Лондонському аеропорту. За кілька годин у нас рейс «Лондон-Дублін» та ще 150 км автобусом до невеликого містечка Енніскілен, від якого до Атлантичного океану вже майже рукою подати. Там на річці Ерн і розгорнулися основні баталії світової першості. У чемпіонаті взяли участь 14 команд: Росія, Італія, Франція, Литва, Латвія, Румунія, Англія, ПАР, Білорусь, Ірландія, Польща, Угорщина, Чехія та Україна. Зазвичай тут беруть участь США та Японія, хоча вони рибальський спорт перебуває в найвищому рівні. Причина банальна – всі їхні турніри ув'язнені під лов басу. А ось інші країни, де щука, окунь, судак, жерех і сом мешкають повсюдно, охоче і регулярно виборюють звання найсильнішого. Нема рації згадувати, що чемпіонат світу – це головний турнір року.

Річка Ерн у зоні змагань була звивистою, довжиною близько 20 км і шириною 40-100 метрів водоймище з численними озерами і протоками. Глибини по руслу становили до 20 метрів, у середньому – 4-6 метрів. Незважаючи на запевнення організаторів, щуки виявилося не так багато, але середній розмір був дуже пристойним – близько 3 кг. Зовсім не рідкістю були зубасті і на 6, і на 8, і навіть на 10 кг. Найбільшу ж хижачку спіймали італійці – 108 см (близько 11 кг). Наші драйвери (господарі човнів та водії в одній особі) розповідали з наданням фото на телефоні та про зубастих монстрів по 20-25 кг, але учасникам такі риби не потрапили. У деяких були такі клювання та виведення, що здавалося до гачків хтось причепив вантажівку, що їде на повному ходу. Втім, це міг бути і лосось, якого в річці Ерн удосталь.
Наскільки вражаючим був розмір місцевої щуки, настільки скромними виявилися окуні (в середньому 100 г). Але навіть за такої ситуації до останнього залишалося нез'ясованим, на яку рибу слід робити ставку. Справа в тому, що до заліку бралася саме довжина риби, а не її вага. Мінімальна довжина щуки становила 50 см (близько 1,2 кг), а окуня – 22 см (150 г). Загалом, з урахуванням коефіцієнтів виходило, що одна середня щука була еквівалентом приблизно 8 окунів по 22-24 см. Як потім з'ясується, багато команд комбінували лов окуня та щуки.
Інші положення правил цього чемпіонату були стандартними. Два тури по 6 годин кожен. Одна загальна зона, в якій знаходиться по два екіпажі від країни. Екіпаж складається із двох осіб. А ще в човні перебуває суддя з протоколом – він драйвер. Завдання останнього стежити за правилами, вимірювати та заносити до протоколу спійману рибу, керувати плавзасобом з урахуванням побажань спортсмена. Швидкість пересування обмежувалася 15 км/год, а мінімальна відстань, на яку дозволялося наближатися до сусіднього човна – 50 метрів.
Два офіційні дні тренування повної картини того, що відбувається, не дали принаймні для збірної України. Ірландська щука, хоч і була схожа на нашу українську, все ж таки мала ряд дивностей, які навіть за підсумком чемпіонату не вдалося зрозуміти. В цілому, всі дні клювання був слабкий (в середньому за годину траплялося пару клювань) і не було зрозуміло, які саме ділянки віддає перевагу рибі. Складалося враження, що місце розташування зубастої мало не хаотичне, хоча, звичайно, всі розуміли, що так бути не може. А ще за час тренувань не вдалося знайти по суті жодної по-справжньому робочої щучої точки.

Перший тур

Місце старту і сам готель розташовувалися за 50 метрів від води, якраз на умовній середині зони. Тож було легко помітити, як приблизно половина екіпажів пішла вниз за течією, а друга – вгору. Практично всі збірні, зокрема й Україна, розділили свої двійки. Це, до речі, швидше за все, не від хорошого життя, просто не знали, напевно, де риби буде більше. І лише ірландці на правах «господарів поля» впевнено попрямували обома екіпажами в далекий край зони. Що ж, побачимо, що з усього цього вийде? Час пішов.
Відмінно стартували італійці, впіймавши вже за першу годину на два човни 5 або 6 хвостів. Литва швидко знайшла залікового окуня та ловила його у відмінному темпі. Довго не клеїлися справи в Росії – їх обидва екіпажі у перші дві години, якщо не помиляюсь, взагалі були без риби. Наш запорізький дует зі старту взяв 3 непогані щуки (від 3-х до 6 кг), а ось дніпропетровський – лише одного окуня. Інші йшли приблизно однаково, ловлячи на годину щуку чи пару окунів.
Клювання було вкрай нерівномірним. Найбільше щуки було на глибині 4-6 метрів у місцях, де яма підходила до очеретяних мілководдів. Тут ловилися екземпляри по 5-8 кг.
Вищесказане виглядало досить логічним, поки, починаючи десь із середини туру, не стала надходити інформація, що Росія з Італією на порядок краще за інших ловлять щуку. Кількість записів у тому протоколах зростала дедалі більше, причому у інших як і раніше ловилося по 1-2 риби на годину. Як пізніше з'ясується, саме ці дві збірні свої зусилля сконцентрували на особливо мілководних ділянках, що рясно поросли травою. Що там робила щука і чому не ловилася у подібних місцях у нас на тренуваннях, так і лишилося загадкою.
Отже, у призначений час човни прийшли до місця фінішу та здали протоколи.

Багато команд виступили дуже нерівно. Мабуть, у більшості результат однієї двійки був добрим, а другий відверто слабким. В Україні було 5 щук у першого екіпажу та 3 щуки+1 окунь – у другого. Місця відповідно наші зайняли 7-е та 19-те. Це дало поки що загальне 4-е місце. Лідерство захопила Росія – 6 балів (2 + 4), їм на п'яти наступала Італія (1 та 8 місця), третє з великим відривом займала Литва 21 бал. Серед екіпажів найкращою стала італійська – 15 залікових щук, одна з яких була 108 см.
Несподівано стало зрозуміло, що доля золота і, найімовірніше, срібла вже практично вирішена. Такий відрив Росії та Італії був великим. Лідерам варто було показати навіть середній результат, і відставання у 16 балів ніхто б уже не зміг скоротити. У рибальському спорті, звичайно, все трапляється, але не вірилося, що ці країни (особливо Росія) обома екіпажами проваляться. А ось бронзові нагороди розігрувалися щонайменше серед десятка екіпажів.

Другий тур

Порівняно з учорашнім днем, багато що в тактиці переглянули майже всі команди. Навіть Росія з Італією, напевно, розуміли, що їхні вчорашні напрацювання можуть не спрацювати. У другому турі непогано стартували румуни, а от Росія з Італією риби зі старту не знайшли. Нехай невелика і недовго, але інтрига з'являлася. Очевидно зрозумів обстановку один литовський та ірландський екіпаж – вони впевнено набирали заповітні сантиметри. У збірної України справи не клеїлися – за перші дві години лише 3 щуки на два екіпажі. Безперечно, таке не могло принести бронзу. Явно були потрібні зміни, але, що саме слід було змінити, залишалося незрозумілим. Навіть зараз, сидячи вдома за комп'ютером, я та мої колеги по команді, не можемо чітко сформулювати, у чому ж полягав секрет успіху?
Можливо, ключ таївся у знанні місцевості та понад уловистих точок. Але навіть збірна Ірландії не змогла нічого показати, опинившись лише на сьомій позиції. Адже вони тут знали кожен кущ та ямку. Можливо, у звичках місцевої щуки. Але, здавалося б, щука є щука і не могла вона повністю ігнорувати українські проводки та приманки. У везінні? І хоч цей фактор навіть у рибальському спорті далеко не останній, тільки на успіх безглуздо розраховувати.
Якщо говорити про приманки, які показували хороші результати, то в деяких це були великі воблери-мінноу та джеркбейти. У кількох збірних доводилося взагалі спостерігати здорові за нашими мірками приманки. Джерки довжиною 20-30 см і вагою більше 100 гр з легкістю атакували не тільки щуки на 6-10 кг, а й 2-3 кілограмові екземпляри, які вважаються тут відвертою дрібницею.
Проте далеко не весь результат робився воблерами. Багато хто успішно застосовував також великий силікон – 15-20 см. Активна щука їх охоче їла. Крім того, нерідко на окуневі твістерки (Curly Grub Bait Breath) або такі ж дрібні віброхвости (OneUp Shad Sawamura) або злаки (Fish Tail і Fish Tail Shad Bait Breath) влітали зубасті на 3-4 кг.
Чому не працювали середні, звичні нам розміри силіконових приманок? Швидше за все, через пристойний пресинг з боку спінінгістів і не так багато великих щук у зоні змагання. Як нам сказали, найкращі щучі місця розташовувалися за зоною змагання. Організатори спеціально не хотіли, щоб перемогу принесло виключно знання місцевості чи попадання на клювання. І це, до речі, вірно. Змагальна акваторія завжди повинна бути максимально рівнозначною і з рівномірним розподілом риби.
За окуневими принадами все було досить просто. Не маючи інформації про переваги місцевого окуня, ми розпочали зі стандартного українського мікроджигового набору та відповідних технік лову. І одразу ж потрапили до крапки. Принаймні все, що ми використовували потім, ефективнішим не виявилося. По окуню найкращими були невеликі твістерки та злаки. Серед перших найкращі результати показали Curly Grub та G-Tail Saturn, а серед складів не було конкурентів Fish Tail Shad.

Проводки, що для воблерів, що для силікону були потрібні максимально плавні. По-перше, щуча активність була далеко не найвищою, а по-друге, при своїх габаритах, великим хижакам було досить складно наздогнати за видобутком, що швидко рухається. І якщо для силікону достатньо було плавної сходинки, воблери-мінноу слід зупиняти на п'ять і навіть більше секунд. Саме за цей проміжок часу щука встигала не лише зреагувати на приманку, а й встигнути здійснити атаку.
Незабаром настав час підбивати підсумки.
Командний залік:
1. Італія
2. Росія
3. Румунія

4. Білорусь
5. Литва
6. Україна
7. Ірландія
8. Латвія
9. ПАР
10 Польща
11. Угорщина
12. Англія
13. Франція
14. Чехія

Імена найкращих в особистому заліку виглядали так:
1. Прялгаускас Янас, Валюконіс Владас (Литва).
2. Шанін Олексій, Панчехін Олександр (Росія).
3. Гірський Яцек, Курман Томаш (Ірландія).