Блоги Fishingstock

Звіти про рибалку 26 січня 2016

Блешня. Печеніги 2016. Чемпіонат України

Відкрию страшну таємницю – до останнього ми як сторона, що приймає Всеукраїнську першість, хотіли провести турнір у Березневій затоці Печенізького водосховища, а не там, де він відбувся. Причини абсолютно життєві та традиційні. У Березневій затоці ми вже чотири роки проводили Чемпіонат області, і хоч зони щоразу зміщували (то лід слабкий, то ще щось), в принципі, рибалка бачилася цілком передбачуваною та зрозумілою. Поруч база «Елат», на якій ми вже багато років маємо комфорт та затишок. Загалом, хотілося ЧУ провести з мінімумом експериментів та нововведень.

Була ще й суто спортивна складова вибору – Березнева затока нам знайома, як нікому іншому. І хоч вигравати харків'янам тут не доводилося (Дніпро в команді, а Зайко О. у личку без збоїв відвозили кубки та золоті медалі), проте перед рештою збірних певну перевагу, здається, ми мали. І навпаки, проводити ключовий турнір року на рівному столі та на п'яти метрах малознайомої Артемівки – нам могло хіба що у кошмарах наснитися. По-перше, і козі зрозуміло, що на довгих жилках перед командами щонайменше Києва та області, Дніпропетровська, Рівного, Волині та ін. Харків виглядатиме, м'яко скажімо, блідо. По-друге, ніхто з нашої Збірної на Артемівці не рибачить з льоду (місця є й краще). По-третє, ця місцевість чудово відома тим, хто брав участь у Чемпіонаті Світу та України 5-6 років тому, а це і є нинішні фаворити ЧУ-2016. По суті, жодного за Артемівці з боку моря не значилося.

До останнього вірили і орієнтувалися на Мартову, але поїхавши розмічати зони, з жахом переконалися, що затока, що обмеліла, ну ніяк не зможе прийняти ЧУ. То метр глибини, то одразу шість. Так! З деякою приреченістю вимушено розтрощили зони там, де так не хотіли змагатися. Але час був.

Засмучувалися-сумувалися, звичайно, від такого розкладу, але паралельно з цим і готувалися, безумовно. Провели кілька тренувань усім теоретично можливим складом, у бойових умовах повправлялися на обласній першості. Дещо відкрили нового, усвідомили старе. Тепер на лід і на все те, що ховалося під його поверхнею, виглядало не так похмуро і навіть іскорка оптимізму періодами пробігала.

Так чи інакше «FLAGMAN Харківська область» ФРСХО була готова до турніру. Її склад: Сизон Олег, Нестерцов Максим, Свистунов Сергій, Панежда Олександр, Лисиця Олексій та Білан Тимур (запасний). Першій п'ятірці з цього списку і вийшло на лід.

Загальні тези, на яких будувалась наша гра, виглядали досить просто, проте, як з'ясувалося, не всіма командами сприймалися на належному рівні. А дарма. Серед того, що відзначив для себе:

- годувати тільки з руки та жодних годівниць;

- основна ставка на окуня, на плітку розраховувати не варто (влетить – добре, ні – компенсуємо окунями);

- Риба, в цілому, розподілена по зоні рівномірно, хоча, звичайно ж, десь концентрація її трохи вище, а десь – нижче;

- на корм окунь реагує дуже швидко, але так само швидко закінчується та (або) залишає годовані лунки;

- кулемети можливі біля дна, але на висоті 40-50 см є чимало голодних одиночних екземплярів, які здатні «зробити погоду»;

- навіть супер лунки, один раз вичерпавши свій потенціал, легко перетворювалися на порожні колодязі;

- Висиджувати рибу було не розумно, а ось пошукати її на "свіжому льоду" здавалося куди правильніше.

З цими та іншими думками ми вийшли на лід у суботу вранці. Конкретних завдань не ставимо, але показати себе з найкращого боку однозначно постараємось. Старт і народ приступив до буріння. Однією з наших фішок було те, щоб не бурити мільйон отворів відразу з розрахунком на далеке майбутнє, а приступати до лову раніше за решту і потім добурюватися, виходячи з місця та ситуації. Обґрунтування? Оскільки риба зовсім недовго затримувалася на підгодовуванні, найчастіше 4-а та 5-а серії навряд чи могли порадувати «кулеметом», максимум – пара-трійка хвостів з лунки. Тобто навіть годовані та неперевірені лунки хвилин через 15-20 вичерпувалися.

Особисто я бурив умовно три серії по чотири лунки. Де? Абсолютно не важливо, аби подалі від колег і на чистому льоду. Перевіривши перші дві серії, робив четверту. Поки вона наполягалася, перевіряв третю, яка очікувано давала поодиноких окунів, але давала. Натомість четверта та п'ята могли запросто «вистрілити» активним клюванням. Розбурював і годував наступний п'ятак чистого льоду. Хвилин п'ять-сім ловив у старих лунках (найчастіше в тих, де були «кулеметики» на першому проході). Потім повертався на свої свіжі лунки. Третій прохід навіть найвдалішими лунками не робив. Часом дорожив.

Така нехитра комбінація короткого буріння давала перевагу в 4-5 риб на старті перед тими, хто бурів багато, а тому починав лов пізніше. А ще практично весь тур я мав справу з більш-менш «свіжою» рибою, а не з тією, яка надивилася на «киселівки» і «петрашівки» колег, які миготили перед її очима. По ходу туру я не був прив'язаний практично ні до чого – частенько мій друг прапор стирчав у чоботі. Я абсолютно не шкодував про ті свої лунки, які підчищали суперники, але уважно пильнував за своїми ще неперевіреними.

Перші півгодини стартового туру, до речі, не дуже в мене задалися. Дрібнити зі снастями не збирався - використовував золоту 2,8 мм блешню і 0,065 мм волосінь. Темп виходив відмінний, хоч і не без посіпаків обходилося. Після того, як народ вгамувався з бурінням, чітко ставали видні плями чистого льоду. За них я й брався. Вся риба, що була там, виявлялася по суті моєю. Бази ж суперників раз у раз перетиналися між собою – і так невелика кількість риби під ними губилося, розсіювалося і ділилося між колегами.

У принципі, більш-менш стабільно, але все-таки вдалося зберегти деякий темп до кінця туру. В останню годину використовував блешню 2,5 мм. Більш тонкої сенсу не бачив. Підсумок: майже 1,2 кг, і це друге місце у зоні.

Сизон Олег свою малорибну зону загалом виграв. Нестерцов Максим – другий.

Панежда Саша у найпростішій зоні (туди я й не хотів потрапити) спільними зусиллями з координаторами – Курловим Андрієм та Біланом Тимуром став шостим. Свистунов Серьога взагалі здійснив диво – просто на зорі своєї кульшової кар'єри замкнув топ-трійку зони.

Дніпропетровськ попереду з 12-ма балами, Харків – другі (14 б.), треті – Волинь (25 б.). Їй Богу, не очікував такого жвавого старту, але вже не раз наша ейфорія та тріумф змінювалися конкретним фіаско настільки швидко, що й усвідомити не встигали. Коротше кажучи, не розслаблювалися. В'яжемося, готуємося. Завтра апогей ЧУ.

Придавив на ранок морозець, що навряд чи могло якось позначитися на тактиці, планах та наших намірах боротися за найвищу сходинку. Попереду Дніпро, який дістати по окулярах, начебто дуже реально, але насправді...

Моя тактика, як і раніше, незмінна. Сокомандники після вчорашнього успіху так само не змінили свої плани. Ще раз детально обговорили те, що відбувається. Особливий респект нашому капітанові – Олегу Івановичу, який зумів настільки виразно все розкласти по поличках, що залишалося лише проковтнути. Я без вагань проковтнув, запивши водою ще й своїх спостережень, виходячи з того, що мені виходило краще, а що мені було чужим.

Жереб другого туру виявився менш прихильним – щонайменше, Зайко Олексій та Жалнін Віктор (чемпіони світу і в особі, і в команді), які потрапили зі мною в зону, мої наміри її виграти могли (і однозначно здатні були) з легкістю поховати, що, власне, проробляли багато разів.

Бурюсь традиційно швидко - 10-12 лунок. На третій лунці три окушки, порожньо, потім два. Пусто, пусто… «Кулемет» із чотирьох хвостів. До цього часу народ навряд чи дійшов третьої своєї лунки. Багато хто ще з нулем, а я вже ловлю. Як і вчора, більше двох проводок на лунці не роблю. Якщо холостий клювання, один підйом даю. Ні? До побачення. Граю активно, і я сказав би, що вкрай недбало, стрімко піднімаючи вудильник вгору на півметра. Мій розрахунок на те, що високий темп лову компенсує деякі огріхи. До речі, ловлю на два мотилі – один чіпляю за голову, другий поперек. Нехай риба бачить справжні ласощі, що трішки кровоточить і не злітає після першої ж холостої підсічки.

Мої загодовані лунки швидко закінчуються, до чого я абсолютно готовий. Шукаю свіже місце і добурююсь трійкою лунок, осторонь знаходжу ще чистий п'ятак. Годуюся одразу. Поки чекав підходу зграї на «свіжак», спіймав плітку (бонус) і штук шість окунців на парі ще неперевірених лунок, що залишилася, плюс прихопив одну свіжу сусідську - мою лунку прапором обрізали, так що совість моя (якщо це до такої категорії можна віднести) була абсолютно чиста.

По зоні рухався швидко, спеціально не перетинаючи ні Зайка, ні Жалніна. По-перше, не хотів з ними ділити рибу (не настільки дурний), а по-друге, не хотілося засмучуватися, бачачи, як вони поруть. В останньому я не вагався. Власне, своє місце лову на цьому ЧУ завжди бачив там, де найменше було людей та лунок. Так тур і до фінішу підкотився.

Нарахував 47 хвостів, з яких два бонуси по сотні грамів, та й взагалі рибка сьогодні ловилася трохи більша за вчорашній. В інших? У пари колег, яких помітив, пакети явно скромніші. Зайко О. каже, що половив не дуже (знаю, що це не особливо, що означає), Жалнін Ст. оцінює свій улов у півтора кіла. Мій десь такий самий. Не гадаю, скоро побачимо.

Мій пакет зважували першим – рівно 1700 гр. Наступний менше, менше… Олексію? Вікторе? Під півтора в обох. Так, зону я виграв. У блокноті паралельно рахуємо команди. На даний момент (три зони зважили) ми навіть обходимо Дніпро. Це, втім, тому, що мої напарники – Максим та Олег принесли чудові командні трійки. Далі не все так райдужно. Ті, хто віддав боротьбі всі – Сашко та Серьога повернули відіграні у іменитих дніпрян місця, але не пропустили Волинь. Командних балів нашої «Flagman Харківська область» ФРСХО вистачило, аби взяти срібло.

Ми – другі! З великим відривом від бронзи, але далеко й від золота ми фінішували на цьому турнірі. Ще на зважуванні мене почали вітати із чемпіонством. Відразу не вірилося, але проста математика підтвердила справді несподіваний для мене результат.

Щирі привітання призерам та всім тим, хто віддав боротьбі всього себе.

Командний залік: