Привабливість ділянок з корчами очевидна в будь-яку годину, але з осіннім похолоданням та охолодженням води такі місця ще більше набувають актуальності. У корчах хижаки, і зокрема щука, певно почувають себе в безпеці, при цьому мають гарне місце для засідки та відпочинку. Часто у "правильних корчах" клюють цілком серйозні примірники. Очевидно, дрібниця (до 1 кг) не ризикує претендувати на таке бажане місце під сонцем. Мені неодноразово вдавалося з досить локальної точки ловити кілька гарних щук підряд. При цьому наступного дня тут дзьобали нові риби.
Зовсім не хочу сказати, що будь-яке нагромадження гілок, пнів та дерев приваблює осінню щуку і вже точно не в кожному завалі нашу приманку з'їдять. Спробую описати "ідеальні", на мій погляд, корчі. 1. У районі корчів глибина трохи перевищує фонову глибину річки, але складає не менше двох метрів. 2. Розташування місця дає можливість хижакові швидко опуститися в яму або сховатися в руслі. 3. Ділянка з корчаї знаходиться поблизу маршруту пересування на зимівлю зграй кормової риби (а краще і зовсім на шляху). 4. В межах "міцного" місця є і тиховоддя, і течія, так що риба, яка знаходиться тут, може легко вибрати, де їй комфортніше розташовуватися. 5. У довколишніх околицях іншого подібного закоряженого місця немає або малоперспективне по ряду ознак (милко, немає течії чи інше). 6. Корчі є завалом зі старих колод і товстих стволів, переплетених між собою тонкими гілками. 7. Найбільш щучі крчі - коли колоди та гілки знаходяться як біля дна, так у товщі і навіть на поверхні, тобто є "суцільними джунглями". 8. Додаткову привабливість надає латаття та інші окремі кущі водорослей, які після літа ще не повністю опустилися до дна. 9. Дуже перспективні корчі, частина яких межує з очеретом або навіть "пхується" у непрохідній гущавині берегової лінії. 10. Навіть у осінній прозорій воді дно в межах щучих корчів до кінця не видно чи бодай є окремі плями, сховані від допитливого погляду спінінгіста, озброєного поляризаційними окулярами.
Якщо прокрутити в пам'яті місця, де я найчастіше рибалю осенью, то проблеми знайти більш-менш цікавий коряжник, як правило, не виникає. Часто завалів з колод і нагромаджень дерев, що впали, скажімо, після бобрів, достатньо. Як би щуку з них вивудити! Завдання це складне, але вирішуване. На сьогодні нічого розумнішого та ефективнішого я не вигадав, ніж шукати ключик до щуки за допомогою силіконових приманок або воблерів (міноу чи кренки). Іноді був свідком просто тріумфальної риболовлі колег із колівалками, у яких гачок був схований за захисний вус, спінербейтами та іншим.

Міноу

З приходом осені воблери хоч і здають у деякому роді свої позиції, а все-таки залишаються дуже і дуже дієвим способом виманити щуку з укриття. Саме виманювати і доведеться, бо приманка з двома, а то й трьома відкритими трійниками серед корчів не пройде і метра. Одягаючи в застібку міноу, ми автоматично налаштовуємо собі на твічинг, що, як на мене, абсолютно розумно та правильно. Інша техніка для міноу мало використана і свідомо більш програшна. Але який цей твічинг біля корчів?
Намагаюся, щоб приманка подовше (у рамках розумного) затримувалася поблизу найпотужнішого місця клювання, при цьому йшла по можливості глибше (ближче до щуки), не чіпляючи трійниками перешкоду. Не завжди це виходить здійснити, проте у знайомих корчах іноді вдається знайти вільні від перешкод "коридори" завдовжки 3-5 метрів, де повноцінний твічинг цілком здійснити. Якщо глибина в місці лову не перевищує 3-4 метри, можна сподіватися, що за воблером, який рухається за півтора метра від поверхні, щука вийде. Найдальше розташування корчів – коли ті щільною кулею окупували придонний горизонт, а їх висота приблизно однакова. Заздалегідь знаючи про це, можна відносно безпечно твічити над корчами і мати дуже високі шанси, що щука вискочить з укриття та клюне. У мене так траплялося не раз, тому цей тип корчів, у моєму розумінні, дуже пріоритетний.
Наближаючись до чергового незнайомого завалу (відноситися до рибалки з човна), я намагаюся заздалегідь зрозуміти розташування окремих гілок і колод, щоб з мінімальною вірогідністю зачепитися подати воблер щуці прямо до пащі. Часто надводна частина дерева, що впала, цілком чітко говорити, куди "дивляться" інші гілки, але іноді це лише ілюзія і все під вдою інакше. Найкращий спосіб зрозуміти те, що відбувається - підпливти і подивитися на власні очі. Дійсно, рибу насторожимо, але за якусь годину щука знову повернеться на колишнє місце або просто відійде від побаченого (рибалки в човні над головою). Зате тепер цей коряжник ми вважаємо знайомим.
Внаслідок майже обов'язковості довгих пауз (3-5 с) та зупинок у твічингових проводках значно прийнятнішими виявляються міноу з нейтральною плавучістю або тонучі. Іноді такими воблерами вдається здійснити "фокус із трійниками". Це коли воблер, що практично покоиться в товщі, акуратним постукуванням вершинкою удилища по шнуру ми примушуємо злегка тремтіти. За великим рахунком тремтять одні трійники, але саме ці малопомітні вібрації іноді краще, ніж щось інше, провокують щуку на клювання. Звичайно, перехід до дуже повільних проводок відгукнеться втратою години, тому я таке практикую лише за повної упевненості, що в цьому коряжнику живе хижак. В основному ж прагну досить швидко і без затримок обловити якнайбільше перспективних точок.
Зазвичай обходжуся міноу завдовжки 100-130 мм, хоча, безумовно, осознаю, що не лише цей розмір здатний вивести щуку на чисту воду і змусити її клюнути. Оскільки осінь не припускає купань рибалки і його пірнань за приманками, при лові в корчах я намагаюся втриматися від застосування елітних японських воблерів і тим паче "дайверів". У зв'язку із сказаним знайшов дуже гідні, але більш бюджетні моделі, ефективність яких багаторазово перевірив. З їх числа в моїх коробках є: Megabite Mystic 120SP , Megabite Dandy 125SP , Amigo 110SP.

Крінки

Нерідко за черговим поворотом річки відкривається картина, що являє собою суцільні корчі без просвітів і навіть невеликих плям чистого дна. Зазвичай за роки "своєї життя" річки, що протікають через ліс, цілковито наповнюються деревами, пеньками або просто гілками. Вистачає зачепів і в самому руслі. Загалом детальний облов навіть двохсотметрового коряжника може розтягнутися на цілий день. Але що сумніше, у таких великих звалищах дерев відносно кількість щуки (кількість екземплярів до одиниці площі) не така і велика. Де саме зачаїлася хижачка, найімовірніше, заздалегідь розгадати не вийде, тому найвірніший спосіб – у темпі обловити максимум акваторії, щоб володіти інформацією та хоч якоюсь статистикою. Тут-то кренки і виручати.
Як і у випадку з міноу, опасність засадити трійник кренка у дерево велика. Проте таке регулярно трапляється лише в тих ситуаціях, коли спінінгіст намагається бездумно виконувати проводки по самих корчах. Як на мене, один із ключових моментів успіху – пошук вільних "доріжок", за якими кренк можна більш-менш удало провести без зачіпу. Анімуючи кренки, думати про паузі не треба, бо кренк, що спливає в очах осінньої щуки, виглядає звичайним куском пластику та хижачці зовсім не цікавий. Суджу це я за результатами своїх спостережень. А вісь кренк, що рухається упевнено і передбачувано (необов'язково рівномірно), - явно бажаніша здобич. З проводок намагаюся виконати або "стоп енд гоу", або чергування прискорень із загальненнями. Часто під час обертання котушки (постійного) підіграю злегка вершинкою. Таке дуже віталося влітку, не позбавлене сенсу і зараз. Перевага кренків ще й у тому, що завдяки своїй лопаті багатьох зачепів вдається уникнути. Коли воблер уперся у перешкоду, я даю слабину і тою спливає над корчем. Трійники при цьому з корчем не контактують. Тут важливо ще також не перепутати клювання і стукіт об корч, але то справа досвіду і трішки техніки. Розмір кренків підбираю в межах 5-8 см, заглиблення – 1-2 метри.
Найгіднішими представниками зі свого арсеналу кренків вважають Megabite Samba 100SP , Hydro Jack 50F та Booby 50F.

Хай не налякають Вас річкові корчі, і хай будуть результати Ваші славні!