Дякувати Богу, хоч під кінець лютого щось схоже на зиму, а то вже зовсім природа знущалася з тих рибалок, хто так чекав тверду воду. Та не про «пінгвінів» піде мова, а якраз про зимовий спінінг. Вже трішки і його цілком справедливо будемо іменувати весіннім, тож не гаймо можливості.
Тихі та спокійні ділянки водойм, які нерідко називають «вірами» чи «затишками», дуже часто приховують у собі багато всякого цікавого та незвичайного. Зимова ріка винятком, звичайно ж, не є, в цей час риба явно тяжіє до тиховодів, особливо до тих, де і глибина є, і спокій. Правда і в тому, що далеко не всі віри заслуговують на увагу рибалки, і я особисто теж не біля шкірного такого місця зупиняюся. А ще не завжди легко і просто звіру виманити рибу. У зимовому спінінгу, як відомо, особливо цінуються виваженість, холоднокровність та впевненість, а також – спостереження та практика.
Звісно, вже у лютому щука з окунем не можуть не думати про нерест (це ключовий етап їхнього життя), але їм ще цікаві наші приманки, чим я раджу користуватися. Найчастіше розмови про перспективи починаються зі слів «великі» і навіть «величезні». Не завжди, звичайно, все це відповідає дійсності, але що стосується зимового спінінгу та річкових затишків, то перспективи без перебільшення серйозні. Очевидно, що через традиційну для зими економію сил і енергії дрібна риба шукає ділянки з мінімальною течією і хоча б середньою глибиною. Навіть при тому, що взимку кількість корму мінімальна, все ж таки деякі «смаколики» трапляються. Вони збираються якраз на ділянках без течії, де річкові потоки зупиняють свій біг. Тут і хижакові є що робити.
А ще вір, затишок чи навіть звичайне плесо легко ідентифікується рибалкою візуально, що помітно спрощує вибір місця і взагалі пошук. Нерідко, щоправда, ділянки без течії покриваються льодом і тут спінінгувати неможливо, але це вже не від нас залежить. Не став би стверджувати, що на глибоких тиховоддях збирається активний хижак (скоріше навіть наоборот, але все одно нерідкі випадки, коли клювання відбувається на перших закиданнях. Деякі вирі гідні всього лише пари проводок, але є й такі, на яких має сенс затриматися. Чисельністю, але і трофеями.
1. Вір біля обривистого берега з помітною кількістю повалених у воду колод, підтоплених або навислих над водою кущів. 2. Місце, розташоване біля краю великої ями, при цьому глибина в тиховодді повинна бути значно меншою, ніж у ямі. 3. Ділянка, що знаходиться в центральній частині затоки зі значною глибиною. 4. Практично будь-яке місце без течії з корчами біля дна чи навіть окремо розташованим топляком. 5. Вир у прибережній частині річки на довгих і прямих прогонах річкового русла, де, здається, рибі просто негде зупинитися, щоб відпочити. 6. Тиховодні ділянки біля впадіння інших річок або окремих рукавів цієї ж річки, де і глибоко, і для риби є доступ свіжої води. 7. Віри, утворені в результаті повороту або вигину річкового русла, де немає сильних зворотних течій. 8. Тиховоддя у «глухих» корчах без підходів до води, а також в інших місцях, важкодоступних для лову. Які ж особливості лову в зимових затишках та вірах? Недосвідченому спінінгістові може здатися, що техніка нічим не відрізняється від лову в затоках, а то й зовсім на водоймах без течії, де зимою якимось дивом поверхня не вкрилася льодом. У деяких ситуаціях це справді так, проте в більшості своїй річковий затишок зовсім не такий тихий, як виглядає при дбайливому розгляді. Справа в тому, що досить часто в середньому або придонному шарах є течії різної сили, які до того ж можуть мати і не однаковий напрям. Ми наївно вважаємо, що приманка наша неспішно парити, по вертикалі опускаючись на дно, а насправді монтаж крутить і кидає у різні боки десь у товщі. А таке рибі далеко не завжди до душі.
До речі, оцінюючи глибину виру за тривалістю опускання джиги на дно, можна сильно помилитися. Через підводні течії (часом досить стрімкі) приманка може довго занурюватися, хоча ями як такої тут не виявиться. У місцях, де приманки кидає у різні боки течією, мені рибу по-справжньому ловити не виходило. Підозрюю, що хижакові тут просто не комфортно перебувати, адже вір не такий уже й тихий виявляється. Як розпізнати підводні течії при зовні спокійній поверхні? Після закидання поважно стежу за точкою входу нитки у воду. У по-справжньому тихому болоті шнур не буде особливо змінювати кут і напрямок входу у воду, та й при підмотки повторити траєкторію закидання. До особливостей зимової ловлі у вирах віднесу і те, що як такої повноцінної проводки на зазначених місцях, швидше за все, не вийде. У кращому випадку це кілька «сходинок», але буває, що це лише стадія падіння та метр-два протяжки. Таким чином, до опускання приманки на дно слід поставитися особливо ретельно, адже під час цієї атаки найбільш вірогідна. Я рідко відкриваю котушку, щоб шнур сходив безперешкодно, а сам монтаж опускався максимально вільно та вертикально. Адже проґавити клювання за такого абсолютно безконтрольного занурення – простіше простого. Якщо ж без відкриття скоби приманку не виходить подати в потрібне місце, закриваю жилкоукладач ближче до дна. Як показує практика, хоч у вірах, хоч у інших місцях хижак зимою розташовується у придонному горизонті, на який і слід розраховувати.
Незважаючи на достатню локальність розглянутих ділянок, у моїй практиці неодноразово мали місце випадки, коли буквально з однієї точки вдавалося ловити кілька цілком пристойних екземплярів. Що стосується окуня, то тут дивуватися взагалі нема чому (риба ця зграя), але серія клювань у моїй практиці лову в зимових вирах мала місце і по щуці. Загалом, я давно зробив висновок, що у комфортному для хижака вирі цілком можуть уживатися різні екземпляри та навіть види. З точки зору якості та ефективності подачі приманки, безумовно, найбільш виграшні затишки, що знаходяться близько до риболовлі (до берега). Іноді це навіть може бути аналогом лову у схилу, коли приманкою грають майже вертикально за рахунок колівань вершинки спінінга. Таке проведення хоч і може принести успіх, проте самі місця поблизу берега часто вже обловлені до нас і вірогідність спіймати там хижака не найвища. Втім, половити навіть «біля ніг» я ніколи не відмовляюся, якщо місце, на мою думку, цікаве.

Щука

Зубаста хижачка часто виручає рибалок на тих водоймах і в тих ситуаціях, коли день загрожує бути абсолютно порожнім. Погодьтеся: навіть один-два хвості не трофейного розміру докорінно змінюють ситуацію та настрій. У тихих зимових місцях річки щука дуже частий гість, якщо не сказати, що основний. З накопиченням деякого досвіду у багатьох ситуаціях риболовля здатна успішно прогнозувати: цей вір більш щучий або тут порядкує хтось інший.
Так, класично щучий затишок я б охарактеризував наступними моментами: – розміри віру відносно великі (від 10 кв. метрів), а глибина не менша за фонову прилеглих околиць; – є невелика течія (хоч на поверхні, хоч у придонному горизонті), але її напрямок близький до основної течії; – тиховоддя розташовується на помітному видаленні від берега і межує або з глибокою ямою, або з мілководними трав'янистими ділянками; – вір є краєм прибережних мілководь і переходитиме в руслову частину річки. Найбільш простою і очевидною технікою зимового спінінгу на щучих вирах, на моє переконання, є традиційні ступінчасті проводки та застосування твістерів з віброхвостами як приманки. «Сходинка» найменше залежить від підводних течій та інших нюансів, здатних погіршити гру приманки. Твістери та віброхвості найбільш стабільні в цьому сенсі. Як уже зазначалося, тривалість ефективного шляху приманки рідко перевищує десяток метрів, тому дуже важливо, щоб у кожний момент години наш монтаж виглядав максимально цікаво в очах хижака.

Далі буде…