Блоги Fishingstock

Звіти про рибалку 01 листня 2015

Казка Геївського лісу

Ні-ні, не подумайте поганого. Кончитта Вурст товариші не стане героїнею (або героєм, шайтан розбере, а мені не з руки) цієї розповіді про рибалку. Все простіше: є у нас напівзанедбане село Геївка. Саме туди я вирушаю за справжнім береговим спінінгом уже багато років.
Справжнім – не у сенсі великих уловів чи особливих трофеїв. У цьому сенсі лісова ділянка вище цього села нічим особливо не виділяється на тлі інших місць на Дінці, в межах нашої області. Хіба що трохи покручених, і ліс по правому березі густіший. Як мені здається, саме через закоряженість ці кілька кілометрів могли б претендувати на лідерство у хіт-параді «міцних місць» на нашій річці… ну, і ліс на березі. Хоч і невеликий, але цілком дикий, кабаній.

Сюди я їжджу, щоб побувати хоч і в невеликому, але загубленому світі. Особливо останні кілька років… дорога, яка веде до лісу, перекопана-перегороджена і, зрештою, занедбана.

Вгору річкою – тільки пішки, годину-півтори, залежно від точки призначення. По горах-буєраках, бурілому та кущах. Незалежно від сили та напряму вітру на цій ділянці Дінця тут завжди можна знайти затишок, за будь-якої погоди прогулянка щоразу буває по-справжньому душевною.

Особливо здорово починати її по легкому ранковому морозцю, пробираючись між кущів і обтрушуючи від пухнастого інею, що обсипається з потривожених гілок. Шлях неблизький - але він гарний і сам по собі, і заради риболовлі. А риба - ну, щоб не зловити її в Дінці зовсім, треба дуже постаратися. Хтось із глибини відповість завжди. Типовий набір хижаків: щука, окунь, дуже рідко судачок.
Копирсати їх у коряжниках лайтом - красива і захоплююча рибалка, хоча і пов'язана вона з підвищеною витратою флюорокарбону, свинцю та гачків. Ось і ходжу, багато років уже ходжу сюди восени та на початку зими. Іду й сьогодні, після першого підйому вже розстебнувся, щоби менше потіти під рюкзаком.

Сьогодні шлях особливий – зеленим листопадом. Тепло, що затяглося до середини жовтня, не дало листям пожовтіти, як належить - дружні заморозки вбили їх миттєво, у всій літній красі. Тепер на доріжку обсипається сухе – але не золоте, а зелене листя. Це коштує, звичайно, невеликої фотосесії, і мені не шкода часу, витраченого на кілька кадрів.

З луки – у ліс, і знову на луг. Вже не верховий – а заболочений, прибережний. Стежок тут багато - але їх протоптала не нога рибалки, і грибників тут теж не бачили. Це царство лісових копитних – безліч диких кабанів та кіз почуваються тут у відносній безпеці, і сліди їхньої життєдіяльності зустрічаються буквально на кожному кроці. Перериті в пошуках коренів-шлунків галявини, доріжки з одного болотця в інше, затишні полянки-ліжка зі зім'ятою травою. На очі не трапляються особливо – лише кілька разів я бачив тут невеликі виводки смішних підсвинків, плоских чорних ромбиків на ніжках… та кілька разів важко дихав у кущах хтось великий, невидимий, вирішальний – чи ламанутися геть суцільно, від гріха подалі, чи перечекати, затаївшись.

Ось і дома. План дій простий: перебір відомих точок за порядком їхнього розташування. Спочатку темповий, з метою виявлення підвищеної концентрації хижака. При невдачі - розворот у зворотному напрямку і повторний, набагато більш «вдумливий» прохід, щоб опрацювати кожне коряжку з усіх боків і зробити результат на поштучних хвостах. Зазвичай це працює.

Техніка теж нехитра. Джиг. Як пошукова приманка, поза конкуренцією Bait Breath Curly Grub у неяскравих тонах, зазвичай ультрафіолетовий або «кисільний», синюватий із зеленою блискіткою. У теплу пору року – ще й «карамель», але восени та взимку мені подобаються темніші. Поїхали: мікроджигової снастю (звичайно, це особливий мікроджиг, дещо підвищеної потужності, хоч і делікатний), коханій Yamaga Blanks BLC-74 II я перевіряю окуневі точки, плями черепашки та невеликі тихі приямки.

Ну а лайтом тут вже кілька років у мене працює Yamaga Blanks Battle Whip BW-TR77M. Для берегового лову в складних місцях – нічого кращого й уявити не можу. Потужний комель, чутлива вершина. Енергійний лад та колосальний запас живучості… не вудка – мрія. Шкода, кільця замалі для зими. Але тут компроміс неможливий, або по-справжньому жива і чуйна вершинка, або збільшений діаметр кілець. Завжди вибираю перше – а від льоду, що набився, прочищаю регулярно, це, на мою думку, менше зло.

Осінь на березі настільки казкова, погода така тепла і тиха, що очікувати помітної активності риб не варто. Вода дуже прозора, і хижаки відсиджуватимуться по засідках. Там я їх і спробую дістати… Але заняття це сьогодні не надто продуктивне, перші окуні почали відгукуватися лише через годину-півтори після початку пошуків. Хоча, можливо, просто полінувалися вилазити ранковим холодком, дочекалися, поки сонце підніметься вище.

Три-чотири грами на «мікрусі», від шести до десяти – на гавкіті. Більше впираюся в лайт, звичайно - хороший окунь або щука завжди пріоритетніша за смугасту дрібницю. Тим більше, що шукати тутешнього окуня можна і лайтом - по Curly Grub 3,5" вони "відзначаються" завжди, навіть якщо цей твістер по ситуації завеликий - обов'язково виявлять свою присутність тичком або відірваним хвостиком. Упираюся - але без особливого успіху. – до цілком залікових двохсотграмових.

Прокачавши всі доступні протягом одноденної сесії місця і переконавшись у її повному небажанні реагувати на приманку, переношу центр докладання зусиль на ультралайтову снасть. Повідець на ній тоненький, з флюорокарбону Seaguar 0,165 - але щучих зрізів я не боюся, хай ріже. Головне, щоб побіжче відгукувалися смугасті - а зубастого хижака я потім лайтом доберу. Якщо клюне.

Червонопіра, колюча братія до цієї техніки прихильніше - веселі тички, завзятий опір радують душу і рятують рибацький день, що не дуже задався. Усіх окунів я відпускаю – втім, останні три-чотири роки відпускаю практично всю рибу, спійману тут. Але її все менше і менше, незважаючи на помітно знижений (з умиранням лісових доріг) прес відпочиваючих, навіть на практично повне зникнення браконьєрів із мережами (можливо, їх прижмучили єгеря з мисливського господарства, розташованого неподалік… втім, мені це невідомо, важливий результат). Зникає щука, давно немає і судака. Виявивши тут якось зимовою часом його невеликі зграйки і намацавши точки їх концентрації, я дуже швидко схаменувся – і, після п'яти-шості принесених додому річкових ікластиків перевів цю рибу в розряд стовідсотково відпускається. Але, мабуть, знайшлися інші любителі котлет.

З цією лісовою ділянкою, нарешті, сталося найстрашніше, що може статися з затишними, закоряженими угіддями Донця на відстані від житла. Сюди знайшли дорогу браконьєри-каверзи. Зустрічаю цю напасть із завидною регулярністю – на жаль, дедалі частіше. Ось і сьогодні: припливли знизу на великому човні надвечір, озирнулися – і тут же в яму. Цілеспрямовано, по коряжниках та завалах.
Їй-богу, дарма я на початку цього тексту проїхався Кончіте та її компанією… розібратися – так нічого поганого вони мені не зробили, люди як люди. З дивностями – то хто без них, середньостатистичних людей не буває. Люди. А ці, у гідрокостюмах із гарпунними рушницями – біси.

Гребуть вони всі – але насамперед знищують останню надію річки, навчений життєвим досвідом крупняк. Тих риб, що навчилися ховатися від сільських браконьєрів із їхніми мережами у глухих завалах. Тих самих, що щовесни ще примудряються віднереститися і хоч трохи наповнити воду своїми дітьми, мальками, що підростають. Від шлюбів-пірнальників їм порятунку немає - дістануться в самій глибині коряжника, висвітлять ліхтарем, що нерухомо стоїть. Зачистять.
Довго я «секретив» ці місця, зберігаючи для своїх прогулянок. Але від кого я їх ховаю, для кого берегу? Найстрашніше вже сталося, паразити з підводними рушницями завелися в річці. Для них немає ні термінів заборони, ні дозволених розмірів, ні норм вилову... і нагляду за ними також немає жодного.
Отже, сьогоднішня «Казка Геївського лісу» – з поганим кінцем. І поки це варварство, підводне полювання у прісноводних водоймах (особливо – у малих річках) не буде заборонено без жодних умов та застережень, з жорстким контролем за виконанням – таких сумних казок буде дедалі більше. До логічного кінця, до спустошення.