Блоги Fishingstock

Звіти про рибалку 26 січня 2016

Полірування леза

(тренування збірної Харкова перед ЧУ-2016 з блешні)

Виїзд на печенізький лід відбувся завдяки наполегливості Льоші Лисиці. Не маючи жодного особливого плану дій, він чомусь був твердо впевнений, що ще одна риболовля в районі зон майбутнього ЧУ нам категорично необхідна і чимось допоможе… хоча, здавалося б, позавчорашні баталії нашого харківського турніру вже розставили всі крапки над ним. Я мав протилежну думку – після впевнено виграного нашою трійкою «срібла» особливо дресирувати Льошу та Макса сенсу не було. Обстановка теж не могла радикально змінитись за тиждень – найслабшою ланкою в нашому ланцюжку мені здавався наш дебютант Сергій Свистунов. Його я чудово міг потренувати і на Лозовеньках - оскільки найбільші дірки в підготовці Сергія зяяли в набагато відповідальніших моментах переміщень і техніки, а ось майбутню рибу він щойно помацав, і сенсу тягнутися заради неї на Печеніги особливого не було. Але – слабка людина, я поступився. Головним чином тому, що бажання (і можливість, що важливо) тренуватися виявила вся команда, та й наша присутність у зонах все одно була необхідна заради їхньої остаточної розмітки з розширенням. Ну, а підтримка спонсора Збірної, компанії Flagman, закрила фінансові питання, пов'язані з трансфером колективу до місця тренування – дякуємо за це щиро.

Тож за три дні до Ігри харківська Збірна вийшла на лід у повному складі. Основний склад (А. Лисиця, М. Нестерцов, А. Панежда, С. Свистунов та ваш покірний слуга), запасний Тимур Білан разом із друзями та колегами по зимовій команді Flagman. Втім, вона, як і літня, складається з братів Біланів та Сашка Галушки. Такою компанією ми досить швидко впоралися з розміткою, хоч і довелося попітніти. Тягали з лісу корчі, різали очерет, вимірювали лід кроками і вбурювали в нього розмітку. Набурилися, натопталися - хто слабший, падав з ніг). Але перекус із гарячим чаєм відновив втрачені сили, і часу для тренування залишилося більш ніж достатньо.

Провести її до ладу дозволив заздалегідь розроблений план. Завдання було просте: підтягнути Сергія і, по можливості, Саню Панежду. Зробити це максимально ефективно можна було тільки в процесі реальної рубки – причому у мене при цьому руки мають бути вільними від вудок та бура, а очі – від кивка. Придумалося таке: командний міні-турнір, у якому лідери Напряму, кістяк FishingStock Team (Лєша та Макс) мали стати орієнтиром результативності. Команді Flagman-Харків (Артуру, Тимуру та Сані Галушці) я відвів роль реальних суперників, які створюють пресинг і всіляко заважають грати. Ну, а Сергій та Саня – саме та частина леза, що особливо потребує доведення та полірування. Як необхідний у такому разі абразивний інструмент у їхній команді взявся грати і я – але без снастей, намагаючись впливати на результат турніру лише задушевним добрим словом, вбитим у вухо товариша в потрібний момент.

Зона, прапорці, відсікання часу (2 години з невеликим) - все як годиться. Скинулися по 20 гривень – команда-переможець отримує все, тож усі гратимуть всерйоз.

Ідея спрацювала на всі 100. Як і планував, я приділив особливу увагу Сергію, вважаючи, що Саня, який має цілком пристойний досвід льодових баталій та звання МСУ за торішнє «срібло» на ЧУ, впорається і без моєї особливої уваги. Так що Серьогу я поганяв досить щільно, особливо не вибираючи виразів. При найближчому розгляді помилок і недоробок виявилося ще більше, ніж я думав – буквально кожен крок нашого дебютанта потребував радикального поліпшення, як техніки лову, так і тактики переміщень і годівлі. Одна з найбільших проблем була з реалізацією - спроби реагувати на найменше здригання кивка бувають надзвичайно згубними при лові окуня, потрібно давати йому можливість саме заволодіти блешнею - при правильному налаштуванні снасті все це контролюється досить впевнено. Ну, і над темпераментом довелося попрацювати… як тільки нам із Сергієм вдалося перемогти надмірно емоційну реакцію на технічні збої, справа впевнено пішла на лад.

Як не дивно, справи у Сані клеїлися гірше. Відмінно спрацювали Артур і Тимур, заплутавши Панежду у своїх стартових серіях і змусивши його змінювати план розбурювання в ході гри. Його робота блешнею мені теж не сподобалася зовсім - але, не відчувши з боку спортсмена вираженого бажання щось змінювати, я від Сані в основному відстав. Сергій, який опинився в зоні особливої уваги один, відпрацював із максимальною віддачею, прогресуючи буквально з кожною годиною. Він завершив міні-турнір з другим особистим результатом, грамів під 700. Щоправда, від лідера (Леші) відстав суттєво, грамів на 350 – але обійшов і Макса, і решту учасників мінітурніру.

Ні, в сенсі результатів дива не сталося. Півтора кг у Льоші з Максом, котрі зірвали таким чином банк. Кіло двісті у Артура, Саші та Тимура – Саня та Сергій замкнули таблицю, ледь переваливши за кілограм. Але поставлена мета виявилася досягнута повністю – кожен (як я вважаю) отримав від цього тренування максимум. Льоша заспокоїв душу, разом із Максом вони допомогли мені створити обстановку реального турніру та задали високу планку необхідної результативності. До речі, Олексій вкотре вразив особливою зарядженістю на успіх і спортивним азартом навіть із такого, начебто, незначного приводу. Бігав, бурив, прагнув перемоги - все на повному серйозі, що не може не радувати.

Нерозлучна трійця (Flagman-Харків) теж відловилася непогано, надавши цій невеликій грі належне напруження. Декілька додаткових штрихів у загальну картину вдалося додати і мені - багато, виявляється, краще помітно з боку.
Насамкінець вдалося забити один цвях, що не вистачає, в загальний настрій команди. Придумалася цілком агресивна кричалка за мотивами хуліганської пісеньки Чижа, яка налаштовує всіх на розрив і лякає суперників – відрепетувавши її, Збірна Харківської області «FLAGMAN-Харків» стала ще згуртованішою і на вигляд трохи жахливішою).

Тепер ми готові – подавайте сюди найкращих блешників України, та більше. Сіль-перець додамо до смаку. Наші козирі – «своя вода» та абсолютно чітке уявлення про ситуацію під льодом. Смак крові на губах ще відчутний, щойно завойоване срібло не встигло охолонути. Завдання-мінімум – п'єдестал.
Ну, а максимум… він, як у всіх, тут ми не оригінальні. Максимум – перемога.