Тренування пройшло..... але не можу сказати, що плідно! Запитання залишилися! Вода 1 градус! Біла риба тільки-но почала з'являтися на руслі. Хижак злегка у каматозі. Але озивається! Загалом тактика нами визначена! Вона проста… . Гостинна база «Перлина», що знаходиться в селі Сокирна, за 20 кілометрів вище за течією від міста Черкаси, зустріла з розкритими обіймами спортсменів-рибалок.
Через погодні умови дати проведення першого етапу перенесли на три тижні, впритул до нерестової заборони. Але й це перенесення не дозволило повноцінно потренуватися на акваторії Кременчуцького водосховища. Багато екіпажів, у тому числі й ми, команда INTECH чекали на березі льодоходу.

Благо температура повітря почала поступово підвищуватися і льодовий покрив, що скував русло і затоки, почав розмиватись сильною Дніпровською течією. І за чотири дні до «дня тиші» можна було цілком безпечно, не ризикуючи бути затиснутим льодом, тренуватися на руслі та навіть у деяких затоках. Перший вихід на воду ознаменувався не дуже приємною подією. У дорозі, якщо її можна назвати, у нас у човні «посипалася» банка стартового акумулятора. Він відповідав за пуск двигуна та подачу енергії двом нашим ехолотам. Цю аварію ми виявили при першому спуску човна на воду та спроби запустити мотор. Довелося піднімати човен на причіп і діставати акумулятор для діагностики. Після виявлення причини відсутності живлення, ми вирушили до Черкас для придбання нового акумулятора. Підлога тренувального дня зникла. Після встановлення в човен нової АКБ, ми проїхалися по довколишніх місцях, але активності хижої риби в перший день помічено не було.

Другий тренувальний день було вирішено провести в акваторії нижче за течією від нашого базування. Погода сприяла, був легкий вітер, який створював лише бриж на воді, що при кришталево чистій воді було дуже добре, і полохливий весняний хижак нас не бачив. Ми відвідали багато місць знайомих нам на попередніх етапах, але за рибу «зачепитися» так і не вдалося. Було виявлено багато зграйок ляща, але «пастухів» поряд не спостерігалося. Увечері, прибувши на базу та повечерявши, вирішили завтра йти у «верх». Третій тренувальний день затьмарився ще однією неприємністю. Буквально на першій постановці ми прогавили величезне крижане поле, яке з швидкістю наближалося до нас. Ми настільки були захоплені процесом, що прогавили момент коли треба було швиденько йти з шляху цієї крижини. У результаті зламане кріплення та спрямовуюча нашого I PILOT. Ми залишилися без електроякоря. Благо в скрині з нами по всій Україні, та й Європі їздив запасний залізний якір Холла. Ось і настала його черга. Давно забуті відчуття печіння в долоні від крижаної води. До хорошого швидко звикаєш. Відсутність електроякоря ніяк не змінила наш тренувальний процес. Ми планомірно «чухали» акваторію у пошуках хижих мешканців Кременчуцького водосховища. І ось наші старання увінчалися першим успіхом. Було знайдено ямку, точніше вхід у ямку, з досить різким перепадом глибини з 3,5 на вершині до 8 у найглибшому місці. Під різким звалищем наш ехолот намалював зграйку дрібної рибки, а трохи осторонь кілька силуетів великої риби. Зайнявшись робимо перші закидання на цьому місці. У мене, на п'ятій сходинці слідує різке клювання, я відразу роблю підсікання і відчуваю сильний опір, такий довгоочікуваний і бажаний. Паша допомагає мені взяти рибу в підсак, і робить наступний закид, і у нього трапляється клювання, яке Пашка успішно реалізував. На борту опинилися дві плямисті хижачки, обидві опинилися з ікрою і вага кожної була від 1,5 до 2-х кілограм.

Вирішили покататися ямкою і знайти, якщо можливо, ще постановки. Так закінчився третій тренувальний день.
Далі буде... .