Нині такий час своєрідний, що десь уже щука приступила до нерестових клопотів, а десь перебуває лише в роздумах. Буквально нещодавно, на щорічній весняній виставці «Рибалка. Полювання. Туризм 2020» почув цікаве спостереження від свого друга і за сумісництвом одного з найкращих рибалок України – Гирича Павла, що одиночних щук, яких видно в екрані ехолота, спіймати вкрай складно, зате тих зубастих, що перебувають у такій собі мікростайці (самка плюс самці), на клювання соблазн. Такий розклад має місце, як правило, у березні, коли на більшості водойм ще немає заборони на лов з човна. У принципі, і у випадку берегової риболовлі дані спостереження є абсолютно актуальними. Тож наскільки все-таки реально спіймати одиночну щуку?
Нерідко буває так, що всі наші хитрощі та хитрощі абсолютно не призводять до бажаного результату. А здавалося: місця стократно перевірені, снасті підібрані виключно, проводки надзабійні, а на застібці найуловистіші приманки... Але клювань немає. І якщо серед зими ми ще могли безкльови якось списати на загальну пасивність підводних жителів, то на початку весни – навряд чи. Щука зараз прямує від своїх місць зимівлі до майбутніх нерестовищ або вже облюбувала неглибокі, трохи прогрітіші акваторії.
Насмілюся запропонувати багато в чому нестандартний порядок дій, який, втім, здатний принести не лише довгоочікувані клювання, а й подарувати справжніх трофеїв, тоді як усі звичні прийоми та прийоми, швидше за все, не спрацюють. Йтиметься про особливості полювання за щуками-одинаками. Останніх також часто називають «пастухами», хоча це більше відноситься, напевно, до тих риб, що йдуть за зграями кормової риби, ніж рухаються до нерестовищ, по дорозі набираючись калорій і сил. У глобальному сенсі розглядаю саме тих хижачок, які майже не прив'язані до класичних щучих угідь, схильні до значних переміщень, і помітно активніше своїх родичів, які сповідують статичний спосіб життя поблизу ям або ж у затоках, де почуваються в спокої та безпеці.
Вибрати полювання за щукою-«пастухом» як основний спосіб – дуже ризиковане рішення, і сам я рідко коли таке практикую. Однак як один із варіантів боротьби з безкльовом лов щук-одинаків, які діють за своїм власним сценарієм, цілком логічний крок. Одиночна щука, з одного боку, своєрідна і не вкладається в рамки звичних закономірностей, з іншого ж, головна відмінність полягає, перш за все, у більш помітній її рухливості, дещо нетиповому місцезнаходження та незвично хорошому апетиті, який і змусив, мабуть, зубасту діяти не зовсім стандартно, на наш погляд.

У чому нестандартність?

З нестандартного, що можна відразу відзначити в поведінці щуки-одиначки, це її симпатії до досить мілководних ділянок. Нерідко на більшості річок у березні ще працюють принципи зимового спінінга, водойми ж без течії і зовсім покриті льодом. До цього року це ніяк, втім, не стосується, проте якщо ближче придивитися, у щучій поведінці все не так вже й незвично. Справа в тому, що неглибокі ділянки регулярно відвідують зграї дрібної кормової риби, яким далеко не завжди тривале сусідство з хижаками, що так само стоять на глибині, до душі. І чим ближче настання повноцінної весни, тим це актуальніше. Ось і залишає біла риба зовсім не рятівну, як передбачалося раніше, для неї яму. Звичайно ж, ще однією вагомою причиною (може бути, ключовою) є майбутній нерест, про що турбуються практично всі прісноводні жителі. На річках це проявляється вже в березні, тому зграї плотви, ляща, густери та іншої білі ми запросто можемо спостерігати на мілководдях. Якщо ж говорити про великі акваторії, як-то, наприклад, Кременчуцьке водосховище, то тут типовою ситуацією є хід щук з місць зимівлі до численних річечок, що впадають у Дніпро, де і щука нереститься. На шляху свого прямування (часто руслом затоплених колись річок) зубасту реально «перехопити» і спокусити на клювання.
Всі ми звикли до того, що зараз щука інертна і малорухлива, їй слід подавати приманку під самий ніс, сподіваючись, що вона зробить все ж таки зачинити пащу на запропонованому їй частуванні. Багато в чому це так, однак, буває, одиночна щука – часом той хижак, який навпаки сам шукає корм і зацікавлений у затриманні видобутку значно серйозніше, ніж родичі, які ще не прокинулися остаточно із зимової напівдрімки. Загалом, сумнівів бути не повинно – «пастух» або «одиначка» – це активна риба, яка не особливо перебирає їжею і не переборює. Від цього я зазвичай і відштовхуюсь, плануючи таку рибалку. Згоден, дуже оптимістично, але що поробиш?
Крім того, нестандартність полягає і в тому, що точно спрогнозувати місцезнаходження щуки, яка перебуває в русі, надзвичайно складно, якщо взагалі реально. Спочатку цей факт мене бентежив значно, адже так рибалка перетворювалася на лотерею, що, погодьтеся, мало кому сподобається. Однак згодом я звик і став ставитися до подібних речей багато в чому філософськи. Якщо ми не знаємо, де конкретно причаїлася хижачка, то своїми діями, по крайнього заходу, можемо значно звузити коло її пошуку. А там, бач, і успіх прийде. Зрозуміло, коли говоримо ми про велику воду, то сучасна техніка здорово допоможе побачити щуку. Всупереч поширеній думці, що дорогі ехолоти і «структури» рибі шансів не залишають, твердо парирую цю помилку, що це все нісенітниця, ще багато чого належить зробити рибалці, щоб досягти клювання.

Про місце перебування

На відміну від багатьох інших ситуацій, коли обчислити щуку відносно нескладно, зараз все набагато складніше. Воно й логічно, адже щука-«пастух» – активна, і підбери рибалок до неї ключик відразу, виловили б точно всіх зубастих. Звичайна статистика каже, що найвищі шанси зустріти велику одиночну щуку там, де на мілководдях розташовуються зграї білі. Звісно, які завжди кормову рибу видно чи вдається швидко обчислити. Якщо ехолотом з човна це ще якось реально помітити, то з берега (у багатьох стандартний для ранньовесняного спінінга варіант) вкрай проблематично. Навіть коли відомі шляхи проходження великих щук, питань у рибалки достатньо.
«Береговіку» часто доводиться керуватися непрямими критеріями. Серед візуальних - наявність і сила течії, розташування мілководдя по відношенню до ями, характер берегової лінії та ін. Часом буває, що вся вода виглядає однаковою (або рибалці так здається), тому, що там внизу, зрозуміло мало. У цьому випадку залишається сподіватися на характер берегової лінії. Саме він, як не дивно, багато що визначає і багато про що здатний розповісти, якщо інші речі недоступні. В принципі, і «човникові» набагато простіше розібратися з аномаліями дня, дивлячись на сушу, що прилягає. Особливо цікаві для щуки цієї пори трохи затоплений очерет і прибережні кущі, які з осіннім підвищенням рівня води опинилися під водою, хоча влітку були на суші. Вони, як такі, щуці малоцікаві, але цих кущів дотримується кормова риба (принаймні неподалік від них розташовується). Цього цілком достатньо, щоб і пастух теж знаходився поблизу. Вкрай важливо, щоб глибина в очереті не була великою, інакше дрібниця заб'ється в зарості і ніяка щука її там не знайде. Зрозуміло, що очеретяні зарості – центральне місце для викидання щукою ікри.
Нерідко поодинокі, але агресивні та запеклі щуки зустрічалися на відвертих меляках із піщаним дном. Спочатку я щиро дивувався, адже це в мою теорію зовсім не клеїлось, але коли річка замерзала, і навіть у березні я вимушено рибалив на цих ділянках з льоду, все ставало на свої місця. Саме на таких, раніше непрезентабельних у моїх очах мілководдях, зараз збиралася дрібна риба – голавлики, плотва та густерка. Їх напевно хтось чатував. До речі, тут регулярно спрацьовували жерлиці, приносячи найбільших щук. Теорія про пастуха та видобутку працювала і під льодом теж.
А ось на ділянках, розташованих поблизу затопленого краю лісу або поруч з великим чагарником, де глибина перевищувала метр, зі щуками у мене не складалося. Я довго «впирався» в такі місця, не розуміючи, в чому справа і чому не клює. Гадаю, причина полягала саме в тому, що дрібну рибу цілком влаштовували умови життя безпосередньо в нетрях затопленого лісу і чисті простори білизна просто не виходила. Величезній і середній щуці стиснуті умови не здавалися настільки перспективними – розвернутися між гілками і зробити кидок у таких умовах, мабуть, непросто. До того ж на дрібній воді небезпечно перебувати навіть матерому хижакові. На жаль, ділянок річок, де більш-менш велика щука не мала сумний досвід зустрічі з людиною, не так і багато. Самі ж ми й привчили.

Закінчення слідує…