Це був перший із трьох етапів відборів до збірної України зі спінінгу з човна. Звичайно, у ті дні ми знати не могли, що як перший, так і наступні два етапи для нас виявляться успішними, наш екіпаж пройде до Збірної України, а вона стане Чемпіоном Світу.
Зізнатися, напередодні відборів головні наші думки були про щуку, оскільки згідно з правилами підрахунку нею найпростіше набрати потрібні бали, та й поки що не така гаряча літня вода дніпровських плавнів давала надію на клювання. У той пам'ятний день стартували рано-вранці, і вже йшли на глісері на одну з щучих ділянок, які ми напрацювали за час тренувань, як наші плани круто змінилися. Побачивши незначну метушню біля поверхні, що явно належить окуням, ми вирішили заглянути туди.
Вже тоді правила підрахунку передбачали принцип «спіймав-відпусти», коли рибу суддя (він третім був у човні) міряв, фотографував, заносив у свій протокол і одразу відпускав. Працювали усі – і ми, і суддя. Щось близько сотні метрів окунів ми спіймали і опинилися за підсумком у призовій трійці. А наступного дня акваторія лову була інша, але поверхневий окунь і на іншій річці знайшовся, чим ми не забули скористатися. Подальші етапи відборів з борної проходили восени і щукою, і там ми успішно половили вже зубасту, як вимагав час. Згодом літом поверхневого окуня я ловив багато разів і дуже небезуспішно.
Починаючи з літа горизонт полювання окуневих зграй дедалі більше наближається до поверхні. У червні ми вже могли спостерігати таке і навіть мали, мабуть, успіх. Однак у липні вказана рибалка ще більше знаходить сенс. На багатьох водоймах це взагалі єдиний шанс досягти результату. Докладніше про це. Підтягнути зграю. Під час поверхневого лову окуня можливий феномен. З одного боку, необхідно утримувати певну дистанцію від риби, що останню не насторожити, а з іншого – здебільшого зручно підтягнути зграю ближче до берега або човна, щоб швидше витягати риб, що клюнули. Раніше я дійсно вважав, що це майже несумісні дії, але пізніше зрозумів: правильно зацікавивши і підтягнувши окуневу зграю, можна ловити його у відмінному темпі (п'ять-шість хвостів за хвилину). І навпаки, якщо опустити якір смугастому «на голову», швидше за все, навіть клювання заробити не вийде.
У принципі, після того, як прийнято рішення зграю підтягнути ближче, окуня, що клюнув, виважуємо досить повільно, щоб на це встигли відреагувати його побратими. Коли ви бачите, що окуня, що попався на гачок, проводжають інші і ще намагаються вирвати приманку з його пащі, ефект досягнуто. Швидко виймаємо з води, що клюнув, і робимо короткий закид у бік переслідувачів. Як правило, ті в подиві зупиняються за пару метрів від плавзасобу і не розуміють, куди зник їхній одноплемінник. Втім, практично завжди подану відразу приманку атакують жадібно, і це той рідкісний випадок, коли вид приманки ролі не грає.
У випадку, коли кілька смугастих, які проводжали, а більше клювань немає, коли не було видно, що за окунем, що попався на гачок, хтось виходив, закид робимо знову в бік окуневого бенкету, але на кілька метрів ближче, ніж перед цим. Безумовно, є велика ймовірність того, що частина зграї таки бачила, зниклого безвісти одноплемінника, і, швидше за все, зацікавилася цим фактом. Наступне повільне виведення і ще більш короткий закид однозначно здатний призвести до того, що найцікавіші екземпляри все-таки підтягнуться до човна. Дивишся, і інші окуні наслідують приклад. Спіймати найбільших риб. Навіть якщо з кожної проводки виходить ловити екземпляри по 300-400г, все одно у спінінгіста скоро виникне бажання зловити ще більш солідних риб. І особливо це логічно, коли трапляються «матроси» по 100-200 гр. Перше, що в таких ситуаціях можна зробити, це заглибити свої приманки. Мої спостереження та досвід друзів-спінінгістів кажуть, що під час поверхневого полювання найбільші окуні зі зграї стоять нижче своїх дрібніших і безтурботніших родичів. Іншими словами, якщо основний обрій лову становив півметра від поверхні, то тепер приманку можна заглибити метра на півтора, а то й нижче. Зазначена маніпуляція багато часу не займе, проте здатна віддячити класним «горбачем».
Друге, що в окунятників припасено для виборчого полювання на «горбачів», це об'ємні приманки. Відмінно підходять кренки завдовжки 6-7 см і особливо якщо їх заглиблення перевищує метр. Дуже гарний так само великий і силікон (Bait Breath Sl-Remix, наприклад). Третє, це постаратися підібрати приманку, що в даний момент і на даному водоймищі припаде до смаку саме великим екземплярам. Дивно, але навіть під час активного поверхневого «бою» окунь не перестає часом виборювати і вибірково ставитись до частування. Коли клювання припинилося. Ну, і насамкінець пару порад із практики на випадок, коли окуневе клювання, а так само «булькання» і «човкання» припинилися. Для початку слід розуміти, що окунь у воді не розчинився і, можливо, навіть продовжує харчуватися, просто змістився трохи глибше. Якщо таке сталося, швидше за все, зграя трохи змістилася убік, тому доречно, не витягаючи якір, перевірити кілька передбачуваних напрямків, покидавши віялом. Цілком можливо всього за десяток метрів знову риба відгукнеться. Якщо ні, зміщуємось на півсотні метрів убік, щоб почати знову пошук. Зазвичай віяловими закидами без перетину траєкторій найпростіше знайти зграю.
Якщо ми в човні з напарником, то стаємо спиною один до одного, і кожен протягом п'яти хвилин ловить свою половину. Немає клювань – міняємо місце. Безумовно, переміщатися водосховищем хаотично – не найкраща витівка, якщо навіть не дурна зовсім. Тут краще керуватися простим правилом: найімовірніше місце окуневого поверхневого «бою» там, де найцікавіший рельєф дна. Адже хижакові теж не хочеться витрачати сили на далекі переходи лише для того, щоб пополювати на поверхні. Там, де є нині малеча, швидше за все, і буде окунь.
Всім позитиву та яскравих окуневих рибалок!