0 ₴
Зробити замовленняБлоги Fishingstock
Довідник спінінгіста
23 червня 2017
Головень на металі
Середина літа – особливий час для спінінгіста, який може вийти як супер кльовим, так і майже «мертвим». Літня пора часто обіцяє спінінгісту не тільки тепловий удар при тривалому знаходженні на сонці, але так само і відсутність клювання, якщо підходити до риболовлі без особливих думок, планів та ентузіазму. Втім, не зовсім так, а точніше – зовсім не так. Влітку я найчастіше вибираю спінінговий сплав малою річкою. По комфорту, душевності та видобутку літній сплав бере гору над будь-якими іншими варіантами риболовлі. Останні 15 років регулярно вирушаю в «надувнушці» старими та новими маршрутами малих річок, все більше переконуючись, що це неповторно. Майже завжди це одноденний сплав з раннього ранку і до обіду. Але навіть за такий відносно короткий час отримуєш стільки емоцій, позитиву та клювання! Уявляю деякі моменти свого бачення літнього сплаву.

Сплавляючись по малих річках, принципово виділяю два різновиди риболовлі: з прицілом на щуку або на головень. А оскільки в обох випадках використовую, як правило, воблери, до того ж на більшості річок щучі та голавлині ділянки багаторазово чергуються, часто виходить ловити одночасно і червоноперого, і зубастого на ті ж приманки і за тією ж схемою. Почну з голавлиного сплаву.
Очевидно, що розраховувати на клювання голавля можна лише там, де він є в достатній кількості, а ще не дуже розпещений увагою рибалок. Якщо ми говоримо про сплав, а значить здебільшого маємо можливість обловити місця, де пресинг взагалі відсутній (наприклад, у лісовій частині річки, віддаленої від цивілізації), перспективи головної риболовлі досить хороші. Іноді контраст видно чітко: у безлюдних місцях трапляються голавлі на кіло і більше, тоді як у районі населених пунктів навіть трьохсотграмових голавликів зустріти проблема. Я не поспішаю ставити хрест на головавому сплаві, якщо перші кілометри маршруту нічого не принесли. Взагалі, середину літа вважаю найкращим часом для лову голавля.

Ключові принципи особисто мого полювання за червонопірим хижаком під час сплаву полягають у тому, що я намагаюся обловити якнайбільше місць, проте виключаю закидання «на удачу» та «аби куди». Навіть якщо течія зовсім повільна (що, до речі, не найкраща передумова для затримання голавля), човен, що дрейфує, не дозволить обловити і третини всієї площі, тому буквально кожен закид, в моєму розумінні, є свідомий вибір між декількома перспективними варіантами. Відповідальності вибору додає і те, що головень навряд чи близько до себе підпустить човен, тому такий простий фокус, як піднятися на електромоторі або на веслах вгору за течією і обловити цікаве місце повторно, навряд чи дасть ефект. При лові щуки, до речі, я так роблю регулярно і зовсім не безуспішно, але на головній риболовлі все інакше: у тебе один-два закидання в розпорядженні і немає права помилитися.

Природно, простого бажання зловити головень мало, необхідно, щоб місце було слушним. Якщо формально і коротко, то чим стрімкіший перебіг, тим вищі шанси на клювання. Але є й нюанси. За останню свою сотню сплавів з акцентом на головень я помітив ось що:

– одним із найбезпрограшніших місць, де напевно мешкає голавль, є гідроспоруди на річці (діючі або покинуті); навіть старі опори мостів, наче магнітом, притягують до себе червонопірого хижака, той тут до того ж дуже активний і не такий обережний;
– часто головня можна зустріти на довгих мілководних річкових прогонах, де піщане дно змінюється плямами водоростей; проте тут риба особливо обережна і вкрай підозріла до всього, тому без далеких занедбань навряд чи обійтися;
– найбільші екземпляри та стабільні улови у мене мали місце там, де мілководдя переходило в глибоку яму з майже стоячою водою; подібно до щуки, головень теж цінує можливість мати під боком і безпечну стоянку, і мисливські угіддя;
- вірною ознакою наявності великого голавля є великі корчі, розташовані на малій глибині та стрімкому перебігу; часто червоноперого очима не побачити, але вивірений і далекий закид нерідко тішить злим і впевненим поданням великої риби;
- найчастіше найбільш яскраве клювання спостерігається на локальних бистринах, що знаходяться посередині річки і що межують з якоюсь донною аномалією (корч, коса, приямок і т.д.), проте в такому місці не повинно бути занадто дрібно і обов'язково поблизу потрібен приямок;
- вдень, коли сонце високо і вельми нещадно палить все в окрузі, часто виходить спокусити на клювання голавля глибоко в тіні під навислими кущами та деревами, куди сонячні промені взагалі не пробиваються;
– не тільки на струмені вдається зловити червонопірого хижака, цілком вірогідна атака і на тиховодді, проте останнє не повинно бути надто глибоким, а на його поверхні немає скупчень сміття у вигляді пляшок, кульків та інших нагадувань цивілізації, а скоріше – безкультур'я відпочиваючих.

Природно, анімація приманки з будь-якої риби має величезне значення, при лові головня тим більше. Особливу роль грає навіть фаза приводнення приманки та її перші метри руху. Упевнений, кожен головник згадає чимало епізодів, коли атака червонопірого хижака йшла в момент падіння приманки на воду. Деякі досвідчені і шановні мною спінінгісти стверджують, що об'єкт нашого лову здатний не лише помічати, а й навіть щось розрізняти в приманці ще до того, як та плюхнулася у воду. Питання дуже тонке, але щось у цьому однозначно є, бо мені також доводилося спостерігати в окулярах-«поляриках», як темний силует риби стартував з укриття ще до того, як воблер приводився. У момент торкання воблера води була впевнена атака.

Як краще приводити приманку ? Напевно з найменшою кількістю бризок та шуму. Для головня це важливо. Ми все-таки імітуємо падіння якогось жука або в крайньому випадку - дрібної рибки, але ніяк не ворони чи качки, які, дивишся, і самі не проти зловити голавля.
Особливу увагу зазначеним нюансам я надаю, обловлюючи локальні «плями», розташовані в тіні дерев або під урвищами, де клювання на падінні найімовірніша. Втім, створювати по мінімуму шуму корисно і на відкритих майданчиках, де хижак може дзьобнути на будь-якій ділянці траєкторії. Хіба що в потоці, що вирує і піниться, біля ГЕС корисно якраз хлюпнути приманкою сильніше, щоб її швидше помітили.

Закінчення слідує
Сплавляючись по малих річках, принципово виділяю два різновиди риболовлі: з прицілом на щуку або на головень. А оскільки в обох випадках використовую, як правило, воблери, до того ж на більшості річок щучі та голавлині ділянки багаторазово чергуються, часто виходить ловити одночасно і червоноперого, і зубастого на ті ж приманки і за тією ж схемою. Почну з голавлиного сплаву.
Очевидно, що розраховувати на клювання голавля можна лише там, де він є в достатній кількості, а ще не дуже розпещений увагою рибалок. Якщо ми говоримо про сплав, а значить здебільшого маємо можливість обловити місця, де пресинг взагалі відсутній (наприклад, у лісовій частині річки, віддаленої від цивілізації), перспективи головної риболовлі досить хороші. Іноді контраст видно чітко: у безлюдних місцях трапляються голавлі на кіло і більше, тоді як у районі населених пунктів навіть трьохсотграмових голавликів зустріти проблема. Я не поспішаю ставити хрест на головавому сплаві, якщо перші кілометри маршруту нічого не принесли. Взагалі, середину літа вважаю найкращим часом для лову голавля.
Ключові принципи особисто мого полювання за червонопірим хижаком під час сплаву полягають у тому, що я намагаюся обловити якнайбільше місць, проте виключаю закидання «на удачу» та «аби куди». Навіть якщо течія зовсім повільна (що, до речі, не найкраща передумова для затримання голавля), човен, що дрейфує, не дозволить обловити і третини всієї площі, тому буквально кожен закид, в моєму розумінні, є свідомий вибір між декількома перспективними варіантами. Відповідальності вибору додає і те, що головень навряд чи близько до себе підпустить човен, тому такий простий фокус, як піднятися на електромоторі або на веслах вгору за течією і обловити цікаве місце повторно, навряд чи дасть ефект. При лові щуки, до речі, я так роблю регулярно і зовсім не безуспішно, але на головній риболовлі все інакше: у тебе один-два закидання в розпорядженні і немає права помилитися.
Природно, простого бажання зловити головень мало, необхідно, щоб місце було слушним. Якщо формально і коротко, то чим стрімкіший перебіг, тим вищі шанси на клювання. Але є й нюанси. За останню свою сотню сплавів з акцентом на головень я помітив ось що:
– одним із найбезпрограшніших місць, де напевно мешкає голавль, є гідроспоруди на річці (діючі або покинуті); навіть старі опори мостів, наче магнітом, притягують до себе червонопірого хижака, той тут до того ж дуже активний і не такий обережний;
– часто головня можна зустріти на довгих мілководних річкових прогонах, де піщане дно змінюється плямами водоростей; проте тут риба особливо обережна і вкрай підозріла до всього, тому без далеких занедбань навряд чи обійтися;
– найбільші екземпляри та стабільні улови у мене мали місце там, де мілководдя переходило в глибоку яму з майже стоячою водою; подібно до щуки, головень теж цінує можливість мати під боком і безпечну стоянку, і мисливські угіддя;
- вірною ознакою наявності великого голавля є великі корчі, розташовані на малій глибині та стрімкому перебігу; часто червоноперого очима не побачити, але вивірений і далекий закид нерідко тішить злим і впевненим поданням великої риби;
- найчастіше найбільш яскраве клювання спостерігається на локальних бистринах, що знаходяться посередині річки і що межують з якоюсь донною аномалією (корч, коса, приямок і т.д.), проте в такому місці не повинно бути занадто дрібно і обов'язково поблизу потрібен приямок;
- вдень, коли сонце високо і вельми нещадно палить все в окрузі, часто виходить спокусити на клювання голавля глибоко в тіні під навислими кущами та деревами, куди сонячні промені взагалі не пробиваються;
– не тільки на струмені вдається зловити червонопірого хижака, цілком вірогідна атака і на тиховодді, проте останнє не повинно бути надто глибоким, а на його поверхні немає скупчень сміття у вигляді пляшок, кульків та інших нагадувань цивілізації, а скоріше – безкультур'я відпочиваючих.
Природно, анімація приманки з будь-якої риби має величезне значення, при лові головня тим більше. Особливу роль грає навіть фаза приводнення приманки та її перші метри руху. Упевнений, кожен головник згадає чимало епізодів, коли атака червонопірого хижака йшла в момент падіння приманки на воду. Деякі досвідчені і шановні мною спінінгісти стверджують, що об'єкт нашого лову здатний не лише помічати, а й навіть щось розрізняти в приманці ще до того, як та плюхнулася у воду. Питання дуже тонке, але щось у цьому однозначно є, бо мені також доводилося спостерігати в окулярах-«поляриках», як темний силует риби стартував з укриття ще до того, як воблер приводився. У момент торкання воблера води була впевнена атака.
Як краще приводити приманку ? Напевно з найменшою кількістю бризок та шуму. Для головня це важливо. Ми все-таки імітуємо падіння якогось жука або в крайньому випадку - дрібної рибки, але ніяк не ворони чи качки, які, дивишся, і самі не проти зловити голавля.
Особливу увагу зазначеним нюансам я надаю, обловлюючи локальні «плями», розташовані в тіні дерев або під урвищами, де клювання на падінні найімовірніша. Втім, створювати по мінімуму шуму корисно і на відкритих майданчиках, де хижак може дзьобнути на будь-якій ділянці траєкторії. Хіба що в потоці, що вирує і піниться, біля ГЕС корисно якраз хлюпнути приманкою сильніше, щоб її швидше помітили.
Закінчення слідує
Залишити коментар: