В останні роки все менше і менше вдається застати клювання головна і тим більше – спіймати щось більш-менш гідне. Виною тому і щука з іншими хижаками, і скромна кількість червоних у прилеглих для мене водоймах, і десяток інших відмазок. Але якщо є бажання… Невелика замітка для шанувальників головної риболовлі під час сплаву. На відміну від щуки та окуня, яких можна зустріти чи не на кожній більш-менш придатній для стоянки риби ділянці, головень на порядок виборчіший, зате в уподобаному місці концентрація його пристойна. Шанси на успішне полювання за головнем різко зростають, якщо маршрут сплаву проходить через відповідні ділянки, а не просто там, де нам природа подобається чи зручно діставатися.
У виборі місця я не страждаю на оригінальності. Традиційно найперспективнішими місцями вважаються бистрини з водоростями на дні, корчами або старими опорами від мостів. Нерідко головень масово зустрічається на довгих мілководних прогонах, але більш результативною риболовля виходить все ж таки поблизу ям, куди хижак періодично скочується. Якщо все благополучно, тримається на перекаті. Апріорі ділянка нижче будь-якої гідроспоруди (діючої або давно занедбаної), немов магнітом, притягує голавля, однак мати на сплаві подібну розкіш не завжди вдається.
Втім, не лише мілководними швидкостями цікавиться головень. Особисто я рідко втрачаю нагоду обловити місця під навислими деревами або кущами, виїмки в урвищах або там, де в прозорій воді вгадується подоба карнизу. В принципі, чим сильніша течія, тим для голавля краще, але мені вже не раз траплялися красиві риби на тиховодях, тому ставлюся я до цього як до норми. Швидше за все, на ділянках без течії головень відпочиває, але від точно поданої приманки (яка плюхнулася прямо йому на голову) далеко не завжди відмовляється. Деколи мені здається, що правильна подача – нерідко ключовий момент лову. Прямих доказів не маю, але є припущення, що помітний відсоток голавлиних клювань трапляється не через голод у риби, а рефлекторно через інтерес чи інші спонукання. Незважаючи на свою неймовірну обережність, навіть великий хижак часом атакує об'єкт одразу на падінні.
Є думка, що головень помічає приманку і реагує на неї ще в польоті, а іноді навіть здатний розглянути крізь воду її особливості. Остання обставина – сумнівна, а ось здатність голавля якось починати реагувати на падаючу приманку неодноразово підтверджувалася мною. Іноді це плюс - червоноперий вже зацікавлений, і, можливо, перші кілька метрів проводки дадуть клювання. Але, наприклад, під час лову під навислими кущами та деревами це, скоріше, мінус. На мою особисту думку, найкращий ефект досягається, коли приманка плюхається у воду раптово. Я кілька разів ловив відмінних риб, коли після промаху зірвав воблер з гілки і той акуратно привів. Необережний жук чи пташеня потрапили у воду – чому б ними не поласувати? Мені здається, що більш вертикальне приводнення приманки при облові головного лігва, тим вища ймовірність клювання. Безумовно, під кущ, що навис, рідко виходить саме зверху подати приманку. Деколи проблематично взагалі потрапити в потрібне місце, тому я часто дію за обставинами і не намагаюся, будь-що-будь, закинути приманку парашутом або якимось іншим хитрим способом.
Спостерігаючи багато разів з мостів, за реакцією головня на падаючі предмети (приманка, камінь, кірка хліба, жук, пінопласт тощо), я дійшов висновку, що однакові за силою та характером «плюхи» рибі швидко набридають. А ще на великий сплеск голавль хоч і підходить охочіше, а все ж таки приманки частіше атакує, що впали у воду якраз м'яко. Як результат, краще притримати шнур або волосінь у кінцевій фазі закидання. Якщо ловимо на перекаті, і особливо біля гребель, то гамірне падіння вобоєра (у мене це основна приманка), можливо, навіть правильно. Тож хижак швидше помітить. Коли йдеться про спокійну воду, краще подавати приманку акуратно.
Всупереч поширеній думці, що завали і дерева, що просто впали у воду, - над перспективне за головним місцем, у моїй практиці це рідко виявлялося. Навпаки, на облів цих місць я витрачав багато часу, але майже без результату. І якщо в районі дерева, що впало, неглибоко і є помітна течія, клювання цілком ймовірні, а от в тиховодних завалах над ямою з купою сміття, що зібралося поблизу, червоноперий проявляв себе вкрай рідко. При цьому часом навіть голавлею вдавалося спостерігати через окуляри-полярики. Вердикт: чим сильніша течія, тим зговірливіша голавль. Одним із ключових моментів успішної головалевої риболовлі є правильний повідець. Давно ще твердо усвідомив, що навіть товстий флюорокарбон – погана ідея у головалевій снасті. Про стальку зовсім мовчу, хоча періодично червонопері влітають і на щучу снасть. Де клювання щуки рідкісні (перекат, район греблі), а приманка не остання в коробці, я поставив би повідець з флюорокарбону діаметром 0,21-0,25 мм. Якщо щука дуже реальна, то можна застосувати флюрик 0,35-0,45 мм. Intech Shock Leader у мене давно завоював місце у старті. Серед приманок давно альтернативи кренка не бачу, хоча, звичайно, не одними ними можна спокусити голавля. Кренк на головному сплаві хороший практично всім. Прекрасно летить, впевнено тримає струмінь, невибагливий до проводки, добре помітний, а формою цілком нагадує природне меню червоноперого хижака. А ще кренками вдається швидко облавлювати крапки, що сподобалися, і цілі ділянки, що далеко не всім приманкам під силу. Так, з Кренком погано виходить спокушати байдужих до їжі головоломкою, але як вже є. Megabite Booby 50F, Piccolino 40 та 50 SP, Bite 50F, Deep Chip 40SP – мої давні улюбленці.
Вважаю, що для малих річок України оптимальна довжина головного кренку 4-7 см. Іноді хороші результати демонструють відверті «малюки», але, гадаю, це перебір і в комфорті, і в дальності, та й часом у можливості зловити трофей. Кренк розміром 4-7 см зазвичай має масу від 6 до 12 г, що цілком відповідає лайтовому класу снастей, дозволяючи відносно делікатно рибалити і в багатьох ситуаціях брати лише один спінінг та котушку зі шнуром. У плані кольорів давно і однозначно визначився на користь натуральних забарвлень воблерів. При цьому натуральність кольору повинна виявлятися, перш за все, у схожості воблера з дрібною рибкою, а не жуками чи якимись дрібними гризунами, якими головень нерідко харчується. Особливість головного сплаву ще й у тому, що часто доводиться використовувати якір. Напевно доречно це робити, коли по-справжньому голавлиних місць на маршруті трохи або вони великі, а ще - коли течія сильна, і проносячись на човні, ми не обловлюємо і десятої частини бажаного. Якщо дозволяє ситуація і течія, перший якір опускаю ще перед бистриною (за 15 метрів від неї). Занадто дальнє розташування човна загрожує незручністю лову і відсутністю візуального контролю, а також можливістю під час виведення розлякати все живе на своєму шляху. Якіритися ж безпосередньо перед бистриною не варто не тільки через необхідність маскування, а й тому, що можна запросто зірватися з якоря і залетіти в струмінь, після чого на клювання розраховувати тут буде дуже важко.
У разі відсутності клювання на першому якорі (зазвичай роблю 5-7 закидів у різних напрямках), має сенс зайти в сам потік і заякоритися серед нього. Але так варто чинити, якщо бистрина велика. Якщо ж ширина не перевищує 4-5 метрів, її краще облавлювати закидами впоперек, отже, і ставати на якір краще на тихій воді і трохи осторонь. Якщо в човні один рибалок і він не схильний до бесід із самим собою, на «швидкяках» головень цілком підпускає до себе на 10-15 метрів, тож зайве маскуватися не обов'язково. Сплав – це, як і раніше, лов активного хижака, і головень тому не виняток.
Часто рибалка сплавом передбачає одночасне полювання за щукою та головоломкою, а можливо, й за іншими хижаками. Але це вже тема окремої розмови. Нехай головень не обділяє нас увагою!