Тихі та спокійні ділянки водойм, які нерідко називають «вирами», дуже часто таять у собі багато всякого цікавого та незвичайного. Зимова річка винятком, звичайно ж, не є, у цю пору риба явно тяжіє до тиховодів, особливо до тих, де і глибина є, і спокій спостерігається. Правда і в тому, що далеко не всі вир заслуговують на увагу рибалки, і я особисто теж не у кожного такого місця зупиняюся. А ще не завжди легко і просто з виру виманити рибу. У зимовому спінінгу, як відомо, особливо цінуються виваженість, холоднокровність та впевненість, а також – спостереження та практика.
Найчастіше розмови про перспективи починаються зі слів «великі» і навіть «величезні». Не завжди, звичайно, все це відповідає дійсності, але що стосується зимового спінінга та річкових вир, то перспективи без перебільшення серйозні. Очевидно, що через традиційну для зими економію сил і енергії дрібна рибка шукає ділянки з мінімальним струмом води і хоча б середньою глибиною. Навіть при тому, що взимку кількість корму, що зноситься течією, мінімально, все ж таки деякі «крихітки» по річці бовтаються. Вони збираються на ділянках без течії, де річкові струмені зупиняють свій біг. Корм приваблює дріб'язок, а остання у свою чергу – хижака.
Омут або навіть звичайне плесо легко ідентифіковано візуально, що помітно спрощує рибалці вибір місця і взагалі пошук. Нерідко, щоправда, ділянки без течії покриваються льодом і тут спінінгувати стає неможливо, але це вже не залежить від нас. Не став би стверджувати, що на глибоких тиховодах збирається активний хижак (швидше навіть навпаки), проте все одно нерідкі випадки, коли клювання відбувається на перших закиданнях. Деякі вир гідні лише пари закидів, але є й такі, на яких має сенс затриматися довше. Так чи інакше, але тихі зимові приямки цілком здатні «зробити» рибалку, потішивши не лише кількістю, а й трофеями. І щука, і окунь, і судак – часті «відвідувачі» таких місць, але часом зимовим днем тут можна зловити сома, головня та інших зовсім не спінінгових риб.
Який вир вартий уваги, а який краще пройти повз? Не найпростіше і очевидне питання, але дещо помітити вдалося. Наведу короткий список тих вир, де у мене виходило найкраще. 1. Омут біля обривистого берега з помітною кількістю колод, що впали у воду, підтоплених або навислих над водою кущів. 2. Місце, розташоване біля краю великої ями; при цьому глибина у вирі повинна бути істотно менше, ніж у ямі. 3. Ділянка, що знаходиться в центральній частині затоки, що має максимальну глибину на фоні прилеглих територій. 4. Практично будь-яке місце без течії з коряжником біля дна або навіть просто колоди, що лежить окремо. 5. Омут у прибережній частині річки на довгих і прямих прогонах річкового русла, де, здається, рибі просто нема де зупинитися, щоб перепочити. 6. Тиховодні ділянки біля впадання інших річок або окремих рукавів цієї ж річки, де є глибина, і для риби є доступ свіжої води. 7. Омути, утворені внаслідок повороту чи вигину річкового русла, які мають сильних зворотних течій і вирів. 8. Тиховоддя у «глухих» коряжниках без підходів до води, соціальній та інших місцях, важкодоступних для лову.

Особливості облова виру Недосвідченому спінінгісту може здатися, що техніка спінінгування в вирі нічим не відрізняється від лову в затоках, а то й зовсім на водоймах без течії, де взимку якимось дивом поверхня не вкрилася льодом. У деяких ситуаціях це справді так, проте здебільшого річковий тихий вир зовсім не такий тихий, як виглядає зовні. Справа в тому, що досить часто в середньому або придонному шарах є течії різної сили, які, до того ж, можуть мати і не однаковий напрямок. Ми наївно вважаємо, що принада наша неспішно ширяє, по вертикалі опускаючись на дно, а насправді монтаж крутить і кидає в різні боки десь у товщі. А таке рибі далеко не завжди до душі.
До речі, оцінюючи глибину виру за тривалістю опускання джиги на дно, можна помилитися. Через зазначені підводні течії (іноді дуже стрімкі) приманка може довго занурюватися, хоча ями як такої тут не виявиться. У місцях, де приманки «бовтає» в різні боки течією, мені рибу до пуття ловити не виходило. Підозрюю, що хижакові тут просто не комфортно перебувати, адже вир не такий вже й тихий виявляється. Як розпізнати підводні течії при зовні спокійній поверхні? Після закидання уважно стежу за натягнутим шнуром, що входить у воду. У по-справжньому тихому вирі шнур не буде змінювати кут і напрямок входу у воду, а ще приманка під час підмотування повторить траєкторію закидання (не відхилиться).
До особливостей зимового лову у вирах віднесу і те, що як такої повноцінної проводки на вказаних місцях, швидше за все, не вийде. У кращому разі, це кілька «сходинок», але буває, що це лише стадія падіння та метр-два протяжки. Таким чином, до опускання приманки на дно слід віднести особливо ретельно, адже під час цього атака найбільш ймовірна. Я рідко відкриваю лісоукладач, щоб шнур сходив безперешкодно, а сам монтаж опускався максимально вільно та вертикально. Адже проґавити клювання при такому абсолютно безконтрольному зануренні – простіше простого. Якщо ж без відкривання скоби приманку не вдається подати в потрібне місце, закриваю лісоукладач за кілька метрів від дна. Як показує практика, хоч у вирах, хоч в інших місцях хижак взимку розташовується біля самого дна, де й атакує. Незважаючи на достатню локальність ділянок, що розглядаються, у моїй практиці неодноразово мали місце випадки, коли буквально з однієї точки вдавалося ловити кілька цілком пристойних екземплярів. Що стосується окуня, то тут дивуватися взагалі нема чому (риба ця зграйна), але серія клювань мала місце і при лові щуки. Загалом, я давно зробив висновок, що в комфортному для хижака вирі цілком уживаються різні екземпляри і навіть види.
З точки зору якості та ефективності подачі приманки, безумовно, найбільш виграшні вири, що знаходяться близько до рибалки. Іноді це навіть може бути подібність лову у схилу, коли приманкою грають майже вертикально за рахунок коливань вершини спінінга. Таке проведення хоч і може принести успіх, проте самі місця поблизу берега часто вже обловлені до нас і ймовірність упіймання там хижака не найвища. Втім, половити навіть «біля ніг» я ніколи не відмовляюся, якщо місце, що стоїть.

Щука Зубаста хижачка часто рятує рибалки на тих водоймах і в тих ситуаціях, коли день загрожує вийти абсолютно безкльовим. Погодьтеся: навіть один-два хвоста не трофейного розміру докорінно змінюють ситуацію та настрій, якщо до села був нуль. У тихих вирах взимку щука дуже частий гість, якщо не сказати, що основний. По накопиченню деякого досвіду в багатьох ситуаціях рибалок здатний спрогнозувати: цей вир більше щучий або тут господарює хтось інший. Так, класично щучий вир я б охарактеризував наступними моментами: – розміри вир відносно великі (від 10 кв. м), а глибина не менше фонової прилеглих околиць; – є невелика течія (хоч біля поверхні, хоч у придонному горизонті), але його напрямок близький до основного; - Тиховоддя розташовується на помітному віддаленні від берега і межує або з глибокою ямою, або з мілководними трав'янистими ділянками; - Вир є краєм прибережних мілководдя і переходить в руслову частину річки.
Найбільш простою і очевидною технікою зимового спінінга на щучих вирах, на моє переконання, є традиційні ступінчасті проводки та застосування твістерів з віброхвостами як приманки. «Сходинка» найменше залежить від підводних течій та інших нюансів, здатних погіршити гру приманки. Твістери та віброхвости найбільш стабільні в цьому сенсі. Як уже зазначалося, довжина ефективного шляху приманки рідко перевищує десяток метрів, тому дуже важливо, щоб у кожний момент наш монтаж виглядав максимально цікаво в очах хижака. Закінчення слідує…