Дякувати Богу, хоч під кінець лютого щось схоже на зиму, а то вже зовсім природа знущалася над тими рибалками, хто так чекав тверду воду. Та не про «пінгвінів» піде мова, а якраз про зимовий спінінг. Уже трішки і його цілком справедливо будем іменувати весіннім, тож не гаймо можливості.
Тихі і спокійні ділянки водойм, які нерідко називають «вирами» чи «затишками», дуже часто приховують в собі багато всякого цікавого і незвичайного. Зимова ріка винятком, звичайно ж, не є, в цю пору риба явно тяжіє до тиховодь, особливо до тих, де і глибина є, і спокій. Правда і в тому, що далеко не всі вири заслуговують уваги рибалки, і я особисто теж не біля кожного такого місця зупиняюся. А ще не завжди легко і просто з виру виманити рибу. У зимовому спінінгу, як відомо, особливо цінуються виваженість, холоднокровність і впевненість, а також – спостереження і практика.
Звісно, уже в лютому щука з окунем не можуть не думати про нерест (це ключовий етап їхнього життя), але їм ще цікаві наші приманки, чим я раджу користатися. Найчастіше розмови про перспективи починаються зі слів «великі» і навіть «величезні». Не завжди, звичайно, все це відповідає дійсності, але що стосується зимового спінінга і річкових затишків, то перспективи без перебільшення серйозні. Очевидно, що через традиційну для зими економію сил і енергії дрібна риба шукає ділянки з мінімальною течією і хоча б середньою глибиною. Навіть при тому, що взимку кількість корму мінімальна, все ж деякі «смаколики» трапляються. Вони збираються якраз на ділянках без течії, де річкові потоки зупиняють свій біг. Тут і хижаку є що робити.
А ще вир, затишок або навіть звичайне плесо легко ідентифікується рибалкою візуально, що помітно спрощує вибір місця і взагалі пошук. Нерідко, щоправда, ділянки без течії покриваються льодом і тут спінінгувати неможливо, але це вже не від нас залежить. Не став би стверджувати, що на глибоких тиховоддях збирається активний хижак (скоріше навіть навпаки, але все одно нерідкі випадки, коли клювання відбувається на перших закиданнях. Деякі вири гідні всього лише пари проводок, але є й такі, на яких має сенс затриматися. Так чи інакше, але тихі зимові приямки цілком здатні «зробити» риболовлю, порадувавши не тільки кількістю, але і трофеями. І щука, і окунь, і судак – часті «відвідувачі» таких місць, але часом зимовим днем тут можна зловити сома, головня і інших не особливо спінінгових риб.
Який вир вартий уваги, а який краще пройти? Не просте й не очевидне питання, але дещо вдалося підмітити. Наведу короткий список тих вирів, де у мене виходило найкраще.
1. Вир біля обривистого берега з помітною кількістю повалених у воду колод, підтоплених або навислих над водою кущів.
2. Місце, розташоване біля краю великої ями, при цьому глибина в тиховодді повинна бути істотно менше, ніж у ямі.
3. Ділянка, що знаходиться у центральній частині затоки зі значною глибиною.
4. Практично будь-яке місце без течії з корчами біля дна чи навіть просто окремо розташованим топляком.
5. Вир в прибережній частині річки на довгих і прямих прогонах річкового русла, де, здається, рибі просто ніде зупинитися, щоб перепочити.
6. Тиховодні ділянки біля впадіння інших річок або окремих рукавів цієї ж річки, де і глибоко, і для риби є доступ свіжої води.
7. Вири, утворені в результаті повороту або вигину річкового русла, де немає сильних зворотних течій.
8. Тиховоддя в «глухих» корчах без підходів до води, а також в інших місцях, важкодоступних для лову.
Які ж особливості лову в зимових затишках та вирах? Недосвідченому спінінгістові може здатися, що техніка нічим не відрізняється від лову в затоках, а то й зовсім на водоймах без течії, де взимку якимось дивом поверхня не вкрилася кригою. У деяких ситуаціях це справді так, проте в більшості своїй річковий затишок зовсім не такий тихий, як виглядає при ретельному розгляді. Справа в тому, що досить часто в середньому або придонному шарах є течії різної сили, які до того ж можуть мати і не однаковий напрям. Ми наївно вважаємо, що приманка наша неспішно парить, по вертикалі опускаючись на дно, а насправді монтаж крутить і кидає в різні сторони де-небудь в товщі. А таке рибі далеко не завжди до душі.
До речі, оцінюючи глибину виру за тривалістю опускання джиги на дно, можна сильно помилитися. Через підводні течії (часом досить стрімкі) приманка може довго занурюватися, хоча ями як такої тут не виявиться. У місцях, де приманки кидає в різні боки течією, мені рибу по-справжньому ловити не виходило. Підозрюю, що хижакові тут просто не комфортно перебувати, адже вир не такий уже й тихий виявляється.
Як розпізнати підводні течії при зовні спокійній поверхні? Після закидання уважно стежу за точкою входу нитки у воду. У по-справжньому тихому болоті шнур не буде особливо змінювати кут і напрямок входу в воду, та й приманка під час підмотки повторить траєкторію закидання.
До особливостей зимової ловлі в вирах віднесу і те, що як такої повноцінної проводки на вказаних місцях, швидше за все, не вийде. У кращому випадку, це кілька «сходинок», але буває, що це лише стадія падіння та метр-два протяжки. Таким чином, до опускання приманки на дно слід поставитися особливо ретельно, адже під час цього атака найбільш вірогідна. Я рідко відкриваю котушку, щоб шнур сходив безперешкодно, а сам монтаж опускався максимально вільно і вертикально. Адже проґавити клювання при такому абсолютно безконтрольному зануренні – простіше простого. Якщо ж без відкривання скоби приманку не виходить подати в потрібне місце, закриваю жилковкладач ближче до дна. Як показує практика, хоч в вирах, хоч в інших місцях хижак взимку розташовується в придонному горизонті, на котрий і слід розраховувати.
Незважаючи на достатню локальність розглянутих ділянок, в моїй практиці неодноразово мали місце випадки, коли буквально з однієї точки вдавалося ловити кілька цілком пристойних екземплярів. Що стосується окуня, то тут дивуватися взагалі нема чому (риба ця стайна), але серія клювань в моїй практиці лову в зимових вирах мала місце і по щуці. Загалом, я давно зробив висновок, що в комфортному для хижака вирі цілком можуть уживатися різні екземпляри і навіть види.
З точки зору якості і ефективності подачі приманки, безумовно, найбільш виграшні затишки, що знаходяться близько до рибалки (до берега). Іноді це навіть може бути аналог лову в схил, коли приманкою грають майже вертикально за рахунок коливань вершинки спінінга. Така проводка хоч і може принести успіх, проте самі місця поблизу берега часто вже обловлені до нас і вірогідність спіймати там хижака не найвища. Втім, половити навіть «біля ніг» я ніколи не відмовляюся, якщо місце, на мою думку, цікаве.
Щука
Зубаста хижачка часто виручає рибалок на тих водоймах і в тих ситуаціях, коли день загрожує бути абсолютно порожнім. Погодьтеся: навіть один-два хвости не трофейного розміру докорінно змінюють ситуацію та настрій. В тихих зимових місцях річки щука дуже частий гість, якщо не сказати, що основний. З накопиченням деякого досвіду у багатьох ситуаціях рибалка здатний успішно прогнозувати: цей вир більше щучий або тут порядкує хтось інший.
Так, класично щучий затишок я б охарактеризував наступними моментами:
– розміри виру відносно великі (від 10 кв. метрів), а глибина не менше фонової прилеглих околиць;
– є невелика течія (хоч у поверхні, хоч в придонному горизонті), але її напрямок близький до основної течії;
– тиховоддя розташовується на помітному видаленні від берега і межує або з глибокою ямою, або з мілководними трав'янистими ділянками;
– вир є краєм прибережних мілководь і переходить в руслову частина річки.
Найбільш простою і очевидною технікою зимового спінінга на щучих вирах, на моє переконання, є традиційні ступінчасті проводки та застосування твістерів з виброхвостами в якості приманок. «Сходинка» менш всього залежить від підводних течій і інших нюансів, здатних погіршити гру приманки. Твістери і віброхвости найбільш стабільні в цьому сенсі. Як вже зазначалося, довжина ефективного шляху приманки рідко перевищує десяток метрів, тому дуже важливо, щоб у кожний момент часу наш монтаж виглядав максимально цікаво в очах хижака.
Далі буде…
