Багато чого мною було сказано щодо особливостей полювання за ікластим хижаком, проте ще купа цікавого і незвіданого залишається за кулісами судакової риболовлі. Купа всього і мені допоки не відкрилося, але за 30 років рибальського стажу все ж є що сказати. І цього разу поділюся своїми напрацюваннями в контексті топ-проводок на судака.
Навряд чи варто говорити, що набір судакових проводок при ловлі з берега кардинально відрізнятиметься від того, що любить ікластий в інших умовах риболовлі. З іншого боку, цілком очевидно: щоб виконати ту саму уловисту анімацію при ловлі з човна, з берега доведеться діяти трохи інакше, якщо взагалі вдасться домогтися ідентичності. Як би там не було, поділюся тими способами подачі приманок, які на моїх риболовлях в першу чергу з берега (та й з човна теж) давали найбільший ефект.
1. Класична «сходинка»
Про таку проводку, на перший погляд, і згадувати якось непристойно, бо «сходинка» – найвідоміша та найпопулярніша з усіх. Однак у лові судака, наприклад, на дальній дистанції є чимало запитань. Одне з перших – як виконати нормальну ступінчасту проводку з важким вантажем на довгому відрізку шнура, до того ж, ймовірно, на невеликій глибині? Я вирішую це так.
Після торкання приманкою дна роблю досить сильне підкидання вудилищем (майже як підсіканням) і відразу ж починаю обертати котушку. Швидкість і темп обертання визначаю, виходячи з відчуттів того, як поводиться приманка після моїх дій. Якщо між дотиками дна проходить хоча б дві секунди, вважаю завдання виконаним. Здебільшого після підкидання приманки над дном з подальшим обертанням котушки має сенс подати трохи на себе вудилище майже до вертикального положення (на 12 годин). Безумовно, з підсіканням, коли на цій фазі станеться клювання, можуть виникнути проблеми (нікуди, здається, махнути вудкою, але практика показує, що краще заробити два клювання і одне з них реалізувати, ніж не побачити жодного судакового контакту. «Сходинка» в даному випадку виходить, звичайно, дуже агресивна, але на боці судачатника той факт, що ікластий, як правило, дуже прихильний до динамічних анімацій важких монтажів, навіть коли не голодний.
2. Волочіння
У деяких ситуаціях практично не вдається приманку хоч скільки небудь затримати над дном у зваженому стані. Причин тому багато, але головна з них – не завжди ікластий цікавиться здобиччю, котра «висить» над дном. Отже і приманку в такому разі варто подавати на самому дні. Якщо все робити акуратно і вдумливо, нерідко саме «волочіння» виявляється найефективнішим. Бездумно «орати» важкою джигою дно – не дуже правильно і навряд чи цікаво. Особисто я під «волочінням» розумію чергування безпосередньо волочіння (2-3 м) і коротких пауз (2-3 с), під час яких судак повинен переконатися, що здобич втомилася і майже приречена. Зовсім не зайвими будуть короткі підкидання приманки над дном.
Це саме той випадок, коли різноманітність у грі дає позитивний ефект. Краще за інших при волочінні працюють черв'яки і раки, хоча іноді навіть твістери з віброхвостами «вистрілюють». Давно помітив, що вказана проводка або працює здорово, або майже ніяк. У зв'язку з цим, якщо вдалося зловити кілька риб у такий спосіб, є неабияка ймовірність, що сьогодні «волочіння» – проводка №1.
3. Стрибкоподібна
Чимось проміжним між «сходинкою» та «волочінням» може виступати стрибкоподібна проводка. По суті, це ні що інше, як чергування досить високих і різких помахів вершинкою вудлища з наступною паузою. Траєкторію руху приманки у воді при таких діях я особисто не бачив, але припускаю, що це своєрідна синусоїда з досить високими і крутими хвилями. І чим ближче дистанція до берега, тим гостріші і вище піки. Такою проводкою я анімую насамперед слаги та раків. Саме ці два типи силікону, на мою думку, найбільш повно та яскраво розкривають свої властивості на стрибкоподібній анімації. Деякі мої знайомі стверджують, що для таких справ ключову роль відіграє плаваючий силікон, але я особисто не розділяю цього твердження, бо реальна практика говорить, що їстівні тонучі приманки – найбільш вдалий варіант по судаку. Справа в тому, що паузи між черговими підкиданнями приманки настільки малі (максимум, кілька секунд), що навіть приманка, котра швидко тоне, не встигає опуститися повністю на дно. Більш того, на мій погляд, навіть краще, якщо силіконка потихеньку змінює своє положення до горизонтального слідом за вантаж-головкою, що вже лежить на дні. Звісно, особливу роль грає їстівність. Клювання найбільш ймовірне в перші секунду-дві від моменту торкання вантажем дна, тому довгі паузи – не тільки втрата темпу лову, але і шанс, що судак розкриє підступ і не клюне.
4. Вздовж дна
Іноді по судаку чудово працюють деякі щучі хитрощі. Ведення приманки вздовж дна з великою горизонтальною складовою траєкторії – одна з них. Техніка анімації «вздовж дна» чимось нагадує «сходинку», тільки зараз нам знадобляться ще більш тривалі підмотування котушкою, і якщо доведеться – вищий підйом вершинки вудилища, аж до вертикалі. Анімація вздовж дна, звичайно, не виглядає рівномірним рухом над ґрунтом. При лові на дальній дистанції, навіть якщо ми захочемо забезпечити рівномірний рух приманки над дном, це навряд чи вийде. Уздовж дна я веду активні приманки – насамперед твістери чи віброхвости.
Безсумнівно, можна ще кілька проводок представити, проте, вважаю, і вказаного переліку біль ніж достатньо, аби навіть при мінімальній активності судака спокусити його на клювання. Всім того щиро бажаю. А ще, друзі, міцного Вам здоров’я та яскравих рибальських вражень!
