… У певних ситуаціях потрібно щуку здивувати. На деяких коряжниках пресинг такий, що підводні кріплення є однією суцільною гірляндою з обірваних приманок. Навіть стократ перевірені твістери (Curly Grub, Turborib тощо) або віброхвости (Slim Shad, TT Shad, OneUp Shad тощо) спрацюють навряд чи. Систематизувати щось важко, але в «закочених» коряжниках у мене, наприклад, виходило ловити щук на бичків (Betanco Shad Tail Slim), складів (Fish Tail Shad, Fish Tail Ringer) і навіть раків (Rush Craw, Virtual Craw). Так відразу й не пригадаю, якби у фаворитах значилися яскраві приманки. Осінь, холодна і прозора вода, інертна (а скоріше, раціонально витрачає енергію) щука… Це все наштовхує на думку: ставити нейтральні тони (прозорий, білий, коричневий, темно-зелений) або їхнє поєднання. Але винятків із цього спостереження достатньо.
Клюнула щука і засіклася? Щирі привітання, але справа зовсім не в капелюсі. І без того погана прохідність крізь коряжник «незачіплянок» з щукою, що кучерить на гачку, знижується в рази. Якщо не позіхати, мати надійну снасть і добре просікти щуку (плюс трохи везіння), форсоване виведення цілком здатне вирішити результат поєдинку на нашу користь. Втім, нерідко щука атакує приманку за межами «кріпи», тому тягти рибу, наче відро з колодязя, не варто. Якщо коряжник «не злий» або є можливість обловити його по периферії, я часто практикую відкриті монтажі. Звичайно, двійникові тут точно не місце, а ось один гачок, що стирчить зі спинки силіконки, цілком забезпечить хорошу результативність при підсіканні та прийнятну прохідність через рідкі корчі.
Лов на монтажі з відкритими гачками, в принципі, має ті ж особливості, що і з «офсетами». Хіба що доводиться мінімізувати контакт приманки з корчами та не заглиблюватися на дно. По суті, з відкритими гачками можливий тільки поверхневий тип облова, коли ми досить швидко досліджуємо акваторію коряжника, сподіваючись, що щука переборювати не стане. Мінноу. З приходом осені воблери хоч і здають певною мірою свої позиції, а все-таки залишаються дуже і дуже дієвим способом виманити щуку з укриття. Саме виманювати і доведеться, бо приманка з двома, а то й трьома відкритими трійниками серед корчів не пройде й метра. Одягаючи на застібку мінноу, ми автоматично налаштовуємо себе на твічінг, бо інші техніки для мінноу найчастіше свідомо програшніші. Але який цей твічінг біля коряжника?
Намагаюся, щоб приманка довше (в рамках розумного) затримувалася поблизу самого потенційного місця клювання, при цьому йшла якомога глибше (ближче до щуки), не чіпляючи перешкоду трійниками. Не завжди це виходить здійснити, однак у знайомих коряжниках часом вдається знайти вільні «коридори» завдовжки 3-5 метрів, де повноцінний твічинг цілком здійсненний. Якщо глибина не перевищує 3-4 метри, можна сподіватися, що за воблером, що рухається за півтора-два метри від поверхні, щука вийде. Найбільш вдале розташування корчів – коли ті щільним шаром окупували придонний горизонт, а їхня висота приблизно однакова. Заздалегідь знаючи про це, можна відносно безпечно труїти над корчами і мати дуже високі шанси, що щука вискочить із укриття та клюне. У мене таке мало місце неодноразово.
Наближаючись на човні до чергового незнайомого завалу, намагаюся заздалегідь зрозуміти розташування окремих гілок і колод, щоб з мінімальною ймовірністю зачепа подати воблер щуці до пащі. Часто надводна частина дерева, що впало, цілком чітко говорить, куди «дивляться» інші гілки, але часом це лише ілюзія і все інакше. Найкращий спосіб зрозуміти те, що відбувається – підпливти і подивитися на власні очі. Так, рибу насторожимо, але через якийсь час (година-дві) щука знову повернеться на колишнє місце або просто відійде від побаченого (рибалка над головою). Зате тепер цей коряжник ми вважатимемо знайомим.
Через майже обов'язковість довгих пауз (3-5 с) і зупинок у твічингових проводках переважно виявляються мінноу з нейтральною плавучістю або тонучою. Іноді такими воблерами вдається здійснити "фокус із трійниками". Це коли практично повністю в товщі воблер акуратним постукуванням вершинкою по шнуру ми змушуємо злегка тремтіти. За великим рахунком тремтять одні трійники, але саме ці малопомітні вібрації часом краще, ніж будь-що інше, провокують щуку на клювання. Звичайно, переходити до дуже повільних проводок загрожує втратою часу, тому я таке практикую лише за повної впевненості, що в цьому коряжнику живе хижак. В основному намагаюся досить швидко і без затримок обловити якнайбільше перспективних точок.
Зазвичай обходжусь мінною довжиною 100-130 мм, хоча, безумовно, усвідомлюю, що не тільки цей розмір здатний вивести щуку на «чисту воду» і змусити її клюнути. Оскільки осінь зовсім не передбачає пірнання рибалки за приманками (а відчіп не завжди рятує), при лові в корчах намагаюся утриматися від застосування елітних японських воблерів. Не дуже вітаю втрату за рибалку пари Рудр та Балісонгів, а в корчах обірватися простіше простого. У зв'язку зі сказаним знайшов дуже гідні, але бюджетніші моделі, ефективність яких багаторазово перевірив. Серед них: Megabite Mystic 120SP, Megabite Dandy 125SP, Amigo 110SP та інших. Кренкі. Нерідко за черговим поворотом річки відкривається картина, що є суцільним коряжником без просвітів і навіть незначних плям чистого дна. Зазвичай за роки свого життя річки, що протікають через ліс, суцільно «окаймляються» поваленими деревами, пнями або просто гілками кущів. Вистачає зачепів і в самому руслі. Загалом, детальний облов навіть двохсотметрового коряжника вимагатиме цілої риболовлі. Але що сумніше, у таких великих кріпленнях відносна кількість щуки (кількість екземплярів до одиниці площі) негаразд і велике. Де саме причаїлася хижачка, найімовірніше, заздалегідь розгадати не вдасться, тому найвірніший спосіб – у темпі обловити максимум акваторії, щоб володіти інформацією та хоч якоюсь статистикою. Тут кренки і виручать. Погоджуся, що з холодної води кренки малоефективні. У цьому я переконувався багато разів (хоча так хотілося це спостереження розвіяти). Тому вже в жовтні кренками практично не користуюся, але у вересні ще цілком їм довіряю.
Як і у випадку з мінною, небезпека засадити трійник кренку в дерево величезна. Однак таке регулярно трапляється лише в тих ситуаціях, коли спінінгіст намагається бездумно виконувати проводки по самому коряжнику. Як на мене, один із ключових моментів успіху – пошук вільних «доріжок», за якими кренк можна білі-менш безпечно провести. Анімуючи кренки, думати про паузи не потрібно, бо кренк, що випливає, в очах осінньої щуки виглядає малоцікаво (сто разів переконувався!). А ось кренк, що рухається впевнено і передбачувано (необов'язково рівномірно), – явно бажаніший видобуток. З проводок намагаюся виконати або "stop and go", або чергування прискорень із уповільненнями. Часто під час обертання котушки (постійного) підіграю трохи вершинкою. Таке дуже віталося влітку, не має сенсу і зараз.
Перевага кренків ще й у тому, що завдяки своїй лопаті (вона часто чимала) багатьох зачепів вдається уникнути. Коли воблер уперся в перепону, даю слабину і той виринає над корчом. Трійники при цьому з нею не контактують. Тут важливо ще не переплутати клювання та стукіт про корч, але та справа досвіду і трошки техніки. Розмір кренків підбираю в межах 5-8 см, заглиблення – 1-2 метри. Найбільш гідними представниками зі свого арсеналу кренків вважаю Megabite Crack Jack 50F, Samba 100SP та Booby 50F. Хай не злякає Вас річковий коряжник, і нехай будуть результати Ваші славетними!