Благодатний для спінінгової риболовлі час, здається, добіг кінця. Дме пронизливий вітер і ось-ось піде дощ чи мокрий сніг. Температура повітря ледве перевалює за нуль. Будь-якого найближчого дня невеликі водоймища ризикують покритися кіркою льоду і перестати бути спінінгісту цікавими. Але поки що прогноз погоди не обіцяє «мінус», рибалка має перспективи і нерідко виходить просто чудовою. Часто період «перед льодоставом» дуже тривалий, але краще виїзд все ж таки не відкладати. І я особисто, і мої товариші вже неодноразово потрапляли просто на феєричний клювання напередодні становлення льоду саме на невеликих водоймах закритого типу. Особливі спогади чомусь пов'язані з озерами. Саме ці природні поглиблення, заповнені водою, часто «вистрілюють» наприкінці осені по-справжньому. Мені достовірно відомі затримання в зовсім крихітних озерцях і болотах щук на сім, вісім і навіть десять кілограмів, де жив один карась. Зазвичай озера не обіцяють для спінінгіста трофеїв, але екземпляри на кіло-два цілком реальні.


Не стверджуватиму, що зараз актуальні одні лише озера, а лов на ставках (згідно з визначенням, подібні до водоймищ, але штучного походження) малоперспективний і зовсім інший. Просто на ставках (особливо орендованих) надмірно позначається людський фактор – скидання води, вилов риби, обмеження для рибалок тощо. У цьому сенсі рибалка на озерах куди душевніша, спокійніша і приємніша.

На малих водоймах, які мають з'єднання з великою водою, як свідчить практика, діють свої внутрішні правила поведінки жителів. Дуже важко знайти озеро, де кількість риби зашкалювало. Зазвичай її мало, а в кращому разі – найменше для успішної риболовлі. До того ж відомо, що на невеликих акваторіях хижак дуже вибагливий, вибірковий і харчується в міру, але чомусь якраз глибокої осені, коли перспектива появи льоду дуже близька, хижа риба часто робить винятки – клює просто здорово.

Як вибрати озеро і не помилитись у виборі? Для мене дуже наочною та багатообіцяючою обставиною є те, що на обраному мною озері ловився хижак улітку та в середині осені. Нехай клювання було слабким і не регулярним, а екземпляри лише зрідка мали той розмір, заради якого варто їхати. Пізньої осені все може статися набагато краще.

З тієї ж практики: якщо мешкають в озері щуки більше кілограма, напевно знайдуться і більші особини. Обгрунтування просте – риба тут успішно зимувала (ймовірно, неодноразово), росла, нерестилася, навчилася виживати тут. Я помітив, що озера, розташовані дуже далеко від «цивілізації», до яких під'їзд можливий хіба що на позашляховику, давно браконьєрами перевірено і, на жаль, зачищено. Відсутність контролю – та озеро порожнє. І навпаки, часто озера поблизу населених пунктів, звідки регулярно їздять хлопці та дідусі-карасятники, цілком рибні та перспективні напередодні льодоставу. Майже завжди на таких водоймищах зараз безлюдно й похмуро, але це швидше плюс.

Практично на всіх озерах, які я відношу до розряду перспективних, є багато корчів і глибина два і більше метрів. Очевидно, корчі і глибина дають можливість рибі хоч трохи сховатися від тих же браконьєрів, а також настирливих рибалок, кількість яких часом просто величезна. На деяких озерах я буваю влітку, але це швидше, щоб придивитися і розвідати ситуацію для пізньої осені. Якщо акваторія влітку не вкрита тиною, немає явного запаху сірководню та інших ознак замору риби, великий шанс, що восени рибалка вийде шикарна.
Вирушаючи навіть на перевірене озеро, добре мати один, а краще кілька запасних варіантів. Тим більше це актуально, якщо місце лову ми давно не відвідували. Оскільки озера здебільшого розташовані поблизу річок, з яких при весняному паводку відбувається підживлення водою та рибою, у разі фіаско саме річка виступить тим запасним місцем.

Ось, нарешті, ми на березі озера, в якому колись непогано ловили хижака, але як справи зараз – не знаємо. Як водиться в передзимню пору, на березі ні душі, тому поставити запитання нема кому. Відсутність рибалок – зовсім не привід вішати носа. Як правило, багато клювань і відразу не відбувається, але вже через годину від початку лову ознаки того, що тут може бути гідний хижак, мають проявитися. Зрозуміло, що затримання або навіть схід – очевидне підтвердження наявності риби, але часто доводиться керуватися непрямими ознаками, серед яких:
- Наявність дрібної щуки біля берега або на інших ділянках, де можна розглянути в поляризаційних окулярах товщу води;
- сплески або інші прояви того, що в даному озері хижак полює і ганяє мальку;
– обладнані помости у воді або місця на березі для лову мирної риби, а також будь-які інші ознаки того, що тут неодноразово ловили вудкою, фідером або спінінгом;
- Наявність візуально перспективних точок, куди б риба могла зміститися у разі браконьєрського свавілля або інших тимчасових катаклізмів;
– «перемичка», яка періодично з'єднує озеро з іншою водоймою, з якої могла зайти риба навесні.

Схема пошуку. Комусь може здатися (самим колись був), що в озері розміром з половину футбольного поля від умілого спінінгіста та його забійних приманок ні що не сховається і не приховується. Насправді не так це. Техніка виявлення хижака на малознайомому озері не така вже й проста штука. Що гріха таїти, дуже часто озеро не виправдовує надій і не варте нашої уваги, тому краще цей момент розглянути заздалегідь.
Насамперед (подумки) намагаюся розбити озеро на кілька характерних ділянок, одна з яких цілком може вибрати щука для свого пізньоосіннього перебування. Іноді це пологий відкритий берег із залишками водоростей, ділянка прибережного латаття, суцільна стіна очерету, великий коряжник, невеликий острівець, явна мілину в межах берегового закидання, окремий рукав озера, впадання якогось струмка, яма тощо. Здебільшого на одному озері буде, у кращому разі, 3-4 різнопланові місця. І то не факт, що до всіх їх у нас виявиться доступ з берега. Так що коло пошуків не таке широке…

Закінчення слідує