Блоги Fishingstock

Звіти про рибалку 25 червня 2015

Біля Мартового

Люблю я Печенізьке водосховище. Так, чимало прольотів трапляється, але рибалка там завжди своя, особлива та неповторна. Води тут багато, риби, в принципі, також. Буває, не клює чи кудись та зміщується, але так комусь нині легко? А ще відпочинок на Печенізькому добрий – без проблем як для душі, так і для тіла можна підібрати програму.

Вкотре я взявся поєднати рибалку в цікавих і шанованих мною місцях із турботою про дозвілля сімейства. Першого ранку рибалив у Березневій затоці, другий – у районі Артемівської дамби.

Решту часу чудово провів на прилеглій базі «Елат» у затишку та комфорті з дорогими мені людьми.

Коротко прозвітую про це.

Чи то дуже важким видався понеділок, чи ліньки поклала мене на лопатки з першого прийому… Загалом, у понеділок увечері я вже плавав (без човна поки що, звичайно) в душевному басейні готельного комплексу на в'їзді в село Мартове, будуючи на завтрашній ранок чималі плани (вже з човном).

Тепла ніч і практично такий самий теплий ранок. У футболці – саме воно. Час як розвиднілося, на березі. Народу в Березневій затоці та під Чорним лісом небагато – вівторок все ж таки.

Не маючи великої кількості часу, свою рибальську тактику строю на окуні, але спочатку спробую перевірити судака.

На межі затоки та русла розташовані два острови. Між ними якраз і знаходиться найбільше мені відоме на тутешній акваторії судаче місце. Інша річ, що ікластий далеко не завжди сюди навідується, але якщо він активує, шанс є. Якір за борт, весь уваги. Можливо, шанс і був, але ним я не зумів скористатися - за сорок хвилин активних переміщень і досить вдумливих проводок жодного зрозумілого судакового тичка. Буває. Пошук судака – не така швидка сесія.

Паралельно трапилося кілька окунів, але їх я ще половлю. Найкласніше, як на мене, окуневе місце – ближче до найбільшого острова (з боку Кулаківки). Взимку в самій затоці окуня просто темрява, по відкритій воді краще орієнтуватися ближче до моря.

Направляю човен прямо до острова. Дедалі менше виникає сумнівів у успіху кампанії, коли я бачу розсипи малька. Характерного човкання немає, а тому це ще не привід радіти. Безумовно, дрібниця хтось ганяє, але це можуть бути поодинокі екземпляри смугастої братви, до того ж зовсім не голодні та не великі.

Пара закидів – є окунь. Спрацював Fish Tail 2,8 дюйма в одній з найбільш безпрограшних, як на мене, кольорів - коричневої. На окуньці навряд чи сотня грамів збереться. Роблю ще кілька закидів, і дістаю наступного смугастого. При цьому на одній із проводок, перш ніж мій спінінг закивав вершинкою, я нарахував 5 неодружених стусанів. Те, що невеликому окуню краще пропонувати меншу приманку, очевидний факт. Слаги при лові окуня в товщі - однозначні фаворити, тому просто зменшуюсь до 2'.

Тепер справи йдуть явно веселіше – окунь ловиться практично на кожному закиданні (70-120 гр), але не встигнувши до пуття набриднути своєю сталістю, раптом закінчується. Я стою за 15 метрів від стіни очерету, де зовсім дрібно і безрибно, а ось трохи далі глибина переходить на позначку 3 метри, і це явно окуневий горизонт.

Загальна картина проста: практично біля поверхні стоїть купа малька розміром із дводюймового Фіштейла, а нижче – окунь. Останньому сенсу виганяти дрібницю на поверхню і там натхненно клацати пащею, захоплюючи повітря і тим самим, створюючи характерне окуневе човкання, немає ніякого. Очевидно, досить окуню відкрити рот трохи ширше, і якась із рибок сама туди запливе. Отже, і я подаю приманку нижче за зграю малька.

По такій рибалці здорово себе показав дрібний Bugsy 2,5”.

А ось класичні твістери виявилися не такими уловистими. Не особливо смугастий сприйняв і зменшення маси «чебурашки», що найчастіше актуально. Головки в 2-3 гр не тільки знижували темп лову, а й нерідко програвали за кількістю клювань джигам 4 гр і навіть 5 гр. В якісь моменти здавалося, що окуня можна спіймати стільки, скільки захочеш, хоча для підтримки динамічної риболовлі, безперечно, слід було переміщатися.

Загалом виходило і з дрібними воблерками, хоча явно окунь до 150 гр з підозрою ставився до такого габаритного видобутку. Deep Chip виявився найпопулярнішим з того, що я випробував.

Сонце високо, у садку майже норма. Та й на «Елаті» на мене чекають справи. Час.

Ранок середи видався більш похмурим і трохи прохолоднішим. Вчора ввечері я половив трохи окунів на одному з пляжів з берега, але нічого суттєвого.

Перевірю-но я тепер «Артемівку».

Традиційно багато на греблі фідеристів, частина з яких періодично витягує ласкірів, хтось спалахне в наметі або тільки готується до риболовлі. Готую плавзасіб і я. Усі шанувальники мирної риби розташовуються із боку моря. Часом на грандіозний пошук не маю – обловлю край русла, що з боку водосховища, а потім прогуляюся просторами Артемівської затоки.

Вийшов на позицію. Якірюся. Одна-друга сходинка, тук... Сидить хтось. Але це плітка!

Fish Tail на п'ятиграмовій голові мирна на вигляд рибка явно атакувала як видобуток – гачок у пащі. На наступному закиданні після пари тичків знову впевнене клювання, і ще одна плітка в заліку. Поставив найдрібніший склад, і після трьох проводок, на яких відбулося 5-6 неодружених атак і 2 сходи, дістаю плотницю. Ну і ну… Навіть не знаю, по плоті така реалізація хороша чи ні. Далі спрацював Tsunekichi Worm.

Можна було б продовжити вправлятися в цій оригінальній риболовлі, тим більше, що в цей короткий проміжок у мене виходило помітно краще, ніж у фідеристів, які, щоправда, до мене не могли докинути (хіба що, відстріливши годівницю). І все-таки цілеспрямований лов спінінгом донної плотви з човна я вважав своєрідним блюзнірством, тому змістився у бік, де, нарешті, здолав кілька окунів.

Може, незліченні полчища смугастих «горбачів» трохи осторонь? Перевіривши кілька ділянок швидкими віяловими закидами, переконався, що все найцікавіше відбувається лише на краю русла, що втікає під міст.

Заходжу до Артемівської затоки. Подекуди тут трава піднялася до самої поверхні, але джигувати цілком комфортно. З боку глибини клювань немає, хоча за півсотні від мене хтось не дрібний (на 3-4 кг) повністю вистрибнув з води – на коропа схоже. А ось ближче до берега, що порос очеретом, хижак відгукувався.

Спочатку кілька окунів, а потім пара щучок жадібно атакували Curly Grub в ультрафіолеті.

Хижак стояв над травою на глибині десь 1,5 метра і досить непогано реагував на хвилеподібні проводки в товщі. Не знайшовши нової розваги за участю судака, горбачів чи щук, я вирішив закруглюватися. На мене чекав ще традиційно другий етап відпочинку.

Приблизно такою вийшла чергова літня сімейно-рибальська сторінка. Дякуємо неповторному Печенізькому водосховищу, вдалій погоді, чудовій базі «Елат» та моїй дорогій родині.

PS Іноді до риболовлі слід ставитися фанатично, ретельно плануючи виїзд, не лякаючись дощу, завірюхи та інших негараздів. Але бувають ситуації, коли доречний абсолютно невимушений і навіть авантюрний підхід – наприклад, поєднати улюблену справу із сімейним виїздом на природу чи гарну базу. Успіх заходу хоч і не гарантований, а все ж таки дуже реальний. Рекомендую!