Гадаю, кожен має традиції. Приємні чи не дуже, яскраві чи так собі… У мене однією з фішок є рибалка в останній день року, що минає. Прогули, звичайно, траплялися, але вже не пам'ятаю, як давно. Рік 2018 я провів на річці. Полював за великими щуками з жерлицями, бо тільки в цьому побачив перспективи. Що ж, річка Псел, 31 грудня.
Про трофеї сьогодні справді думав більше звичайного, інакше вирушив би на плесо іншої річечки (Грунь-Ташань), яка в колишні зими радувала чималою кількістю прапорів, що зайнялися, тільки не розміром спійманих щук. На Пслі клювань очікується явно менше, але шанси виловити крупняк тут вищі. Місцем батла визначив ділянку, де наприкінці вересня при мені зловили щуку-п'ятірку. На жаль, вона була застрелена каверзою, але факт цей твердо говорив, що на цій ямі «мамки» живуть. Навіть учора, коли я лише пристрілювався до жерличної сесії та лід тестував, упіймав «полурушку» з величезним порізом на боці. Безперечно, в чиїхось злих зубах тій щуці довелося побувати.
Ранній ранок. Човен на річці близько 5 см, над ним прошарок «рідкої кашки» і тоненька скоринка замерзлого поверх наста. До речі, поки я йшов до ями (через сніг можна було тільки по льоду переміщатися), побачив три явні полини, куди напевно потрапили зазівалі або надто безтурботні рибалки. На жаль, пішня допомагала мало. Вона легко пробивала верхню кірку і ув'язала у водянистій шузі, не демонструючи реальної надійності основного льоду. А на руслі течія і ще крига тонша, плюс все присипане снігом. Рятунки на шиї, санки на довгій мотузці, ходи акуратна.
Будь-який жерличник знає, що вірніше зустрічати світанок із вже розставленими жерлицями. Знаю про це і я, ось тільки не наважився по поганому льоду бродити темряві. Річка тут різнопланова і мені знайома, тому неабияк довелося часу витратити для вибору позиції. Просто коли полюєш за щупаками, таких найпростіше зустріти біля очерету, у прибережній вирі, мікрозаводі або біля дерева, що впало. Переставляй собі снасті за такими явними точками і десь нарвешся на голодну трав'янку. Пару-трійку навколокілушок при такому розкладі перехитрити не важко. Коли ж кидаєш виклик трофею, діяти треба інакше. Як я вчинив?
Давно мені не доводилося ловити добрих щук (від 3 кг) у прибережних приямках чи інших локальних глушинах. Нині великі хижаки уникають таких очевидних локацій. Найімовірніше, «крокодили» ховаються в ямах, глухих коряжниках і обов'язково на відстані берега. У холоді історія така сама, як і влітку. У місцях своєї зимової стоянки спокусити щуку на клювання – неймовірно важко. А от коли трофей вирішує вийти на полювання, шанси є достатніми. Потенційним місцем такого годівлі я визначив невелику мілководну ділянку, що однією стороною примикав до ями (до 7 м глибиною), а іншою – знаходився на внутрішньому вигині річки, тому був проточним та регулярно відвідуваним зграями білі. Влітку на спінінг я неодноразово ловив тут щук до 2 кг. Не сумнівався, що й більше тут водяться. Снасті? Якщо трофеї ловити, то живця розумніше взяти солідніше. З того, що було в моєму розпорядженні, – карасік майже на долоню. В Англії з такого живця-крихіття європейські щукарі розсміялися б неодмінно, але в нас інша реальність і трофеї теж інші. Трійники я поставив сильні. Аж №8 з японської класифікації, хоча зазвичай практикую №12. Давним-давно використовую гачки Vanfook і не шукаю альтернативи. Основна волосінь 0,25 мм, ковзний грузик 4-5 г і повідець з флюорокарбону. Напевно, останній нюанс здатний викликати найбільшу незгоду з боку колег, але до такого рішення я прийшов обґрунтовано і далеко не відразу. Не готовий озвучити точну статистику, але зараз, здається, триває серія з півсотні спійманих щук без зрізів. Так, часто доводиться перев'язувати трійничок або міняти повідець цілком, але це не зріз. Мій однозначний фаворит серед флюрів – Intech Shock Leader. Діаметри використовую часом лише 0,37-0,4 мм, але сьогодні «зміцнився» до 0,45 мм. Нещодавно вкотре перевіряв. Половину жерлиць оснастив повідцем із флюру, другу половину – ланцюжковим непрозорим матеріалом. Ставив жерлиці упереміш на ділянці без особливого рельєфу. Рахунок спійманих щук був 4:0 на користь флюру. Кількість спрацювань: 7:2. Для мене це наочніше за будь-які теорії.
Що ж, свердлю 150-им Айдабуром лунки, акуратно виставляю щодо дна оснастку і лише потім оснащую живцем. За великим рахунком, на протязі та з легким вантажем сантиметри вгадати не вийде, але я все одно прагну до того, щоб живець пурхав над дном у 5-15 см. На мій погляд, такий обрій для інертної зимової щуки найвдаліше. Десь за годину спалахнув перший прапор на крайній жерлиці, що хоч і розташовувалася на мілині (близько 1,5 метра), але максимально сусідила з глибиною. Ліску після зльоту прапора ніхто не тягнув безодню, і я розумів, що постріл неодружений. Щука це чи карась сам зірвав пружину? На карасіці бракує кількох лусочок, але це зовсім не факт ще, що загубилися ті в сутичці з крокодилом. Підсилив місце клювання однієї жерлицею, прибравши ту з далекого кінця валу. Чекаю! Жерлиці розподілив двома плямами. Перше - на неглибокій проточній ділянці, де регулярно зустрічається білизна, друге - край ями, де по ідеї дрімають запеклі хижаки. Спочатку відповіла яма, хоча вже за 40 хвилин злетів прапор і на «русляку». Пусто знову, хоча тут живець потріпали виразніше. Наважуючись ловити крупняк, безглуздо чекати лавини клювання. Я з цим змирився спочатку. Спробував поки що трохи осторонь половити головня, відправляючи за течією десятки метрів волосіні з парою черв'яків на блешні. Успіху не досяг і таку витівку відставив, сфокусувавшись на жерлицях. Перекусив, випив тричі чаю, поки не настав той момент, на який я весь цей час чекав. Мабуть, якби не трапився його, то й блогу не затівав би.
Жерлиця, на якій уже злітав прапор, знову сповістила про клювання. Майже що крадучись, я наближався до оснастки, на якій неспішно, але страшенно впевнено розмотувалась котушка. Мені дуже не хотілося, щоб якийсь із елементів конструкції дав збій. Наприклад, коли щука швидко змотує снасть, а потім зупиняється, котушка по інерції скидає петельку, яка захльостується за щось, стопорить схід волосіні і нерідко призводить до того, що зубаста випльовує живця, що різко поважчав. Акуратно піднімаю жерлицю над лункою, переконуючись, що перешкод для щучої трапези немає. Все вільно та гладко. Помічаю, щоправда, як вантаж застряг біля краю лунки (не зрозумів цього приколу) і як волосінь «дивиться» у бік ями. Там, до речі, і корчі пристойні були. Сход ліски припинився, і я в серцях побажав зубастого приємного апетиту. Хвилини дві поновлення руху не відбувалося, і я вирішив не чекати заходу риби в корчі. Вибрав слабину і відчувши наголос, різко смикнув. Сидить! Хоч волосінь і монофільна, проте зрозуміло, що на тому кінці тяжкість. Якось давно виробив у собі те зусилля, після якого слід віддати волосінь рибі, щоб не залишитися з уривком волосіні в руках. При лові великих окунів на 0,065 це одне зусилля, при лові щук на жерлиці - інше. Я ніколи не форсую події ще й тому, що повідець з флюру, посічений, може банально обірватися. Тому, впевнений, і купа шанувальників неперекушуваних сталень і обплетень.
Пару хвилин цідив ліску між пальцями. А коли біля лунки вже лежав пристойний лісовий обруч, я побачив у прозорій воді Псла гарну щуку. Я й до цього розумів, що там не «двушка», але зараз переконався, що об'єкт моїх сьогоднішніх пошуків на гачку. Втратити не можна! Як і очікувалося, побачивши світло і мене, що витріщився на всі лінзи, щука, наче болід, рвонула метрів на п'ять. Нерозумно було очікувати іншого, тому я навіть дій ніяких не зробив, щоб завести щуку відразу в лунку головою. Свистіла волосінь між моїх пальців кілька разів, поки я не вловив момент і скористався багориком. Улов із скрипом протиснувшись у крижане віконце, важко закрутився на снігу. Так, гуманності в багорику мало, і часто цей варварський інструмент я не використовую, але цю щуку я не наважився приборкати руками в її рідній стихії, заходити ж головою в лунку риба не мала жодних намірів (ліска стирчала з боку пащі). Терези висвітлили 3,47 кг. Проводи старого року відбулися.
Сьогодні ще були прапори, що злетіли, і навіть кілька залікових щук опинилося на льоду, але саме описаний вище поєдинок став апогеєм риболовлі. Безумовно, за класикою жанру (правильного і гідного) щуку слід би відпустити, але я вчинив інакше, маючи на те певні причини. Нехай Бог буде суддею моєму вчинку! Друзі, всіх з Новим Роком та нових трофеїв у році нинішньому!