Прості речі, над якими ти навіть не замислюєшся або ж дуже рідко долучаєш їх до своїх, як тобі здається, надважливих думок та уподобань, насправді є набагато більш значущими та вагомішими, визначаючи хід не тільки деяких подальших подій, але де в чому – навіть тобі самого. Принаймні я за собою таке помічав неодноразово.
У темряві вересневої ночі маленькі, але дуже настирні краплі холодного дощу швидко влітали в шибку та нещадно били по підвіконню. Прогноз погоди взагалі говоривши про інше, але не все в його руках. Спрацював будильник, повідомляючи, що твій Рубікон уже перед тобою. Приймай, шановне, рішення! Встаєш?
Здавалося б, проста річ – закрити очі та у морфейовому царстві продовжувати безтурботне буття до справжнього ранку, коли півні та решта атрибутів денних турбот тобі нещадно знищувати у своєму вирі. А чи потрібно мені це?
…лісова галявина у світлі автомобільних фар здавалася суцільною скелею, перед якою безсиле, на перший погляд, усе, що відомо сьогодні людству, а простій людині тим паче не здолати цю перешкоду. Так буває. Кінець шляху, нема проходу? Але варто було трішки звернути вбік, як темнувата арка, окута гіллям із залишками пожовклого листя, знову опускала браму і дозволяла рухатися вперед. І так кілька разів. Зупинитись і повернути назад? Дорогу ж шукати потім, коли настане відповідна година та ситуація виявиться комфортною? Можливо. Ми всі частенько піддаємось обставинам.

Ріка. Осінній вранішній туман завжди особливий. Його барви ніколи не мають тієї феєрії відтінків та варіацій, що розквітають влітку. Це вже зовсім не тендітна літня ширма, яка легко скидається, оголюючи краєвиди квітучої природи. Осенью все інакше, по-своєму прекрасне і неповторне. Перина водяної пари, жовте листя, в'язкий берег із глині, холодна глибина та прозорість як води, так і твого ставлення до світу. Таке враження, що у всьому, куди б не кинув свій погляд, є повна гармонія. Прості, але дуже глибокі, між іншим, ці субстанції.
Досить швидко хмари виплакали, що ними було заплановано, і своєчасно зникли через відсутність своєї необхідності. От і славно. Цей район ріки мені не особливо знайомий, та я впевнений, що не стану тут лишнім і напевно зможу досягти бажаного. Щука є, регулярно трапляються приємні примірники на 3-4 кг, а як буде щастя, то і 5-6 кг – не складно. До сьогоднішніх звершень я однозначно готовий, лише б ті були. Bait Breath, Megabite, YGK, Yamaga Blanks… – бренді, яким я давно довіряю і котрі не підведуть, успіх фактично гарантований, щоправда, за умови, що й ти не підкачаєш.

Під моїм човном 3…5…7 метрів… Глибина і далі зростає, переходячи у таку собі маленьку безодню. На дні затоплені дерева, що давно знайшли спокій у безталанному існуванні під водою. Для чого? А може все набагато складніше, ніж мені здається, і весь цей порожній горщик насправді до верху наповнений сенсом та важливістю? У кого тут запитаєш?
Минут з тридцять безуспішного джигування та кілька перев'язувань через обриви де в чому охолодили мої наміри зловити тут щуку. Тиша. Рухаюся далі. Час є. Ріка велика. На ще кількох поворотах, де неодмінно мали місце як різкі перепади глибини, так і завали зі старих топляків, у яких гарантовано ховалася не одна здоровенна щука, мені так само нічого не судилося здобути. Буває. Найпростіше списати на невдачу та відсутність клювання. Ще рано, спіткнутися. Тим паче, невдалу карму збороти зазвичай під силу кожному з нас. І я – не виняток.

Залишу я, мабуть, глибину в спокій і вчиню дещо простіше – ловитиму біля берега, але тільки там, де гілля особливо вміло влаштувало прихисток для річкових мешканців, а глибока вода підвищила комфорт житла до п'яти зірочок. Легенька свинцева кулька, надійний гачок та перевірена силіконка – є першою, на мій погляд, запорукою победи. Плавна подача приманки у середньому горизонті без зустрічі з корчами – запорука друга. Чутливість спінінга, власна зосередженість та контроль всього, що відбувається – третя і, мабуть, остання складова. Хіба що в якості приправи трішки додаємо вдачі та гарного настрою. Саме такий рецепт вийшов тієї страви, що спочатку частично збігла при кипінні, але потім була яскраво подана до столу та знайшла щиру вдячність гостей. Це я про двох щук, що мене чекали і дочекалися – одна зійшла, а друга спіймалася.

В черговому хитросплетінні кущів, що опустилися на воду та місцями в неї поринули, моя приманка зненацька поважчала порядків на три. Це риба! Чималенька! Вона важка і дуже впевнена в собі, її поведінка рішуча, а бажання нестримне та безапеляційне. При тому, що я не менше прагнув до победи, вікторія дісталася саме оппоненту. Шнур м'яко і по-зрадницькому опустився на воду після багатирського, але дуже нетривалого натягу. Зріз чи обрив. Схоже, що приманка разом із коротким повідцем опинилась повністю у пащі щуки, і беззахисна проти зубів-лез плетена ниточка вичерпала свій вік за якихось 10-20 секунд. Шкода. Усього шкода. Хоча без подібних прикрощів не обходяться і справжні святкування. Так кажуть розумні люди. Але я також у це вірю. І зараз немає сумнівів, що невдачі промайнути, як сьогоднішні дощові тучі. Така собі проста закономірність складних ситуацій.
Сталося все на глибині десь за чотири метри, тому я швидко налаштувався саме на такий обрій подальших пошуків. І не помилився. Чимось подібна картинка знову розгорнулася на тлі ще незабутих моментів програного щуці двобою. Як той епізод якось зумів перескочити на кілька сторінок книги години вперед, ставши теперішнім дійством. Дежавю якесь. Все це тепер розгорталося у повній своїй красі та розмаїтті. Та сама пауза, під час якої приманку з'їли. Та ж підсічка, натхненна боротьба з гідним суперником і невблаганні всюди гілки, що в будь-який момент готові були прийти на допомогу рибі. Фінал відкритий. Це щука. ЇЇ світлий силует вже не раз проносився в рідкому кришталі осінньої ріки, закарбувавшись у моїй свідомості в найменших деталях. Навіть ті, чого я не бачив, уява домлювала. Щука відчайдушна, їй є, за що боротись.

Але ж і я певно чогось вартий.
Пройшла хвилина, а може й дві… Відносно вузький підхват, як медіатор у невмілих руках початківця-гітариста, безжалісно бив по струнах моєї нервової системи, бо кілька разів щука, яка ось-ось мала бути переможеною, знову пірнала в глибину або під човен і все починалася. Обурена бажанням її посадити в тісну сітку, щука позбавлення з п'ятої спроби піддалася. Ну, нарешті. Точно за три кілограми, але не чотири.

Щось вагоміше того дня зловити не склалося, та я ні краплі не почувався обділеним чи ображеним. Все відбулося якнайкраще. Низька зовсім простих епізодів подарувала мені стільки всього світлого і дорогого, а бусинки тривіальності самі собою зібралися у надскладний візерунок довершеності. А я в цей час просто рибалив. Принаймні у моїй пам'яті це буде так.

PS З віком мені все більше здається, що щастя в будь-якому своєму прояві є такий собі невеличкий глечик простих і очевидних промов, які здебільшого поряд та зовсім на поверхні. І головним чином ти вирішуєш, чим наповнити цей посуд.