Немає абсолютно нічого дивного, що з приходом осені хижак залишає трав'янисто-дрібноводні засідки, прямуючи в нижчі горизонти. На тих же ділянках, де й так глибоко, риба логічно тяжіє до придонних верств. А ось у півводи, а то й на поверхні її вже важко зустріти. До такого стану я звик давно і абияк пристосувався отримувати користь. Зі змінним успіхом, але часто виходило знаходити спільну мову з рибою, чи то літо чи інша пора.

Справа була зовсім недавно, і рибалка ця поставила багато під сумнів. Її я і відніс до розряду «нетипових». Вирушив рибалити на малознайому мені ділянку річки Псел, де було і глибоко, і повноводно. Занедбана нещодавно в роботу ГЕС вимагає підняти рівень більш ніж на метр, що багато в чому нагадувало весняну повінь.


Довго я не наважувався ці місця досліджувати, оскільки мені чітко бачилося, що при не особливій споконвічній кількості риби істотне збільшення води призведе до того, що нечисленні жителі майже повністю «розчиняться» в Н2О. Оптимізму не додавали й підтоплений ліс із луками, а також озера, в які точно зайшла з річки риба. Загалом, передумови обіцяли повне фіаско спінінгісту. Але козацький дух тримав у тонусі. Спробуємо.

Наслідуючи типовий стан речей, дуже логічно в таких місцях джигувати над корчами, якщо місцевість малознайома або повноцінно «стукати по дну» свинцем там, де рельєф відомий. Але я вирішив залишитися поки що вірним воблерам, зокрема кренкам. Виходячи з класичних міркувань, що на глибині слід приманки подавати теж глибоко, приготував пару «дайверів», які вже встигли проявити себе і сьогодні мали «запалити». Розраховував на Megabite Hydro Jack 50F (до 3 м) та Samba 400F (до 4 м). Що мене зупинило? Думаю, трохи лінощів і швидкий успіх на те, що не збирався застосовувати.


Лінь полягала в тому, що з минулої риболовлі (вчорашньої) вудку я не складав (навіть човен з мотором із багажника не витягував), а там до повідця був пристебнутий «дрібноводник» Booby 50F. Швидким успіхом вважаю затримання двох голавликів (плюс штук п'ять червоноперих просто проводили мій воблер) і щучки. Мій диво-кренк і метра від поверхні не йшов, але за ним хижаки виходили. Глибина ж тут складала добрих чотири метри. Нетипово. Відбувалося все, до речі, досить близько до затоплених кущів і дерев, але й там теж мілководдям не пахло.
Відмінний початок і без продовження? Багато разів так проходили. Це цілком могла виявитися банально супер рибна ділянка або короткочасний «вихід» хижака (що вірогідніше). Але інтерес до мого зовсім не глибоководного Booby 50F продовжився. А після того, коли я випробував ще дві модельки з подібним робочим горизонтом (0,7-1 метра), я зрозумів: хижакові цікаві приманки біля поверхні.

Переді мною колись (до підйому рівня води) дуже рибна ділянка. Лівий берег обривистий, він облямований кущами, які звисають прямо над водою, та й у воді достатньо місця для риб'ячої засідки. Правий берег весь поріс очеретом, біля межі якого метри дві глибини (раніше взагалі тут красувалося болото) та рідкісні водорості біля дна. Зазвичай, якщо мені подобаються обидва береги, я вмикаю мотор (або на веслах) і ловлю їх по черзі. Зараз на легкому ходу рухався проти течії, виконуючи проводки в стилі «upstream». А може, в цьому ховалася фішка? Перевірив. Ні, вектор проводки сьогодні не відігравав ролі.

За звичкою роблю відносно далекий як для кренк-лову закид до урізу чагарників. Звичайна проводка «прискорення-уповільнення», і на Booby 50F яскраве клювання. Щучка трохи більше півкіла. Вона, як і її попередники (голови та щучки) клюнула майже біля поверхні, коли я вів кренк з вудлищем «вгору». Метрах за десять за цим же воблером вийшов двосотграмовий голавлик, а потім ще приблизно такий же не зважився клюнути. Видно сталевий повідець (до того ж не першої свіжості) не найкраще маскував снасть. Ну, головоломкою сьогодні я і не мав наміру особливо ловити.


Під воблером було метри три глибини, але рибу це не збентежило зовсім. А ось у протилежного берега, що за якихось 30 метрів знаходився, кренк із заглибленням трохи менше метра виглядав куди доречніше (при глибині всього 2 м), ось тільки клювань тут не трапилося жодної. Не було їх і за поворотом, де я так само багато часу приділив неглибоким місцям із травою та коряжками.

Власне, тепер стало цілком очевидно, що хижак (нехай і дрібний) віддав перевагу глибині поблизу укриттів, за приманками виходив охоче, не соромлячись високого горизонту. Як тільки я кинув витівку ловити не на глибині, спіймав щучку та окуня. Було ще одне клювання, але воно залишилося не ідентифікованим (вірно «крокодил» брав).



Чи пробував я глибоководні воблери і тим більше джиг? Майже ні. Якось зібравши силу волі, я все ж таки виконав десяток проводок одним з «дайверків», але крім клопоту з відчепленням нічого не отримав. Джіг зовсім не задіяв. Дорогою мені зустрілося чоловік шість (здивований такої масовості) джиговиків, і ні в кого риби не було.

Коротше кажучи, сьогодні хижак поводився вкрай нетипово (на мою думку), а тому було прийнято рішення не рибу переучувати, а самому підлаштовуватися під дива. Давно зауважив, це куди більш правильний спосіб виявитися «на коні», ніж копатися у своїх штампах і перебирати засалені стереотипи. Власне, процесу «перебудови» як такого не вийшло, оскільки я продовжував рибалити на глибині в тому дусі, в якому звик це робити на дрібніших ділянках.

Після невеликої паузи, пов'язаної з експериментами та «пристрілкою», я знову почав активно ловити. Ні, звичайно, далеко не з кожного закидання, і без великих риб, але це було дуже яскраво. Та так яскраво, що скоро й набридло, а якщо по-красивому: з'явилося повне задоволення.
Головними дійовими особами-приманками виступили Booby 50F та Samba 100SP . Не вперше, до речі, раз. Припускаю, що багато в чому вони визначили результат зовсім не такий, як я очікував, рибалки, чи не типової?