Сьогодні вирішив не чекати, поки повністю розвидніється, тож приїхав на артемівську греблю ще затемно. Втім, про те, що це ніч, вказували лише годинник – вся дамба та прилеглі до неї ділянки настільки здорово були освітлені, що можна було читати газету. Так, мабуть, це рибалки, які приїхали ще з вечора, та й частина у світлі налобних ліхтарів тільки збирала снасті. Переважна більшість – поплавці та фідеристи. В принципі, у тих, чий улов можна було бачити, була досить пристойна кількість білої риби в садку. Але, звичайно, не про це, та й інтерес мій був сьогодні спрямований зовсім в іншому напрямку.

Неподалік дамби з боку «моря» на якорі стояло 5-7 човнів спінінгістів стільки ж – з боку затоки. Разів у два було більше тих, хто ловив бортовими чи звичайними вудками мирну рибу.

До того моменту я ще не знав, з якого боку рибалитиму. Вибір місця лову допоміг зробити один із рибалок, який під час моїх роздумів підтяг до човна щось досить непогане (ймовірно, великий окунь), але взяти не зміг. Вирішено – рибалці у «морі».

Коли місцевість не дуже знайома, то вибір тактик лову дуже обмежений. Особисто я розглядав два варіанти розвитку подій. Перший - облавлювати стіну очерету і прилеглі до неї ділянки з розрахунком на окуня і можливо на щучку. Другий – дотримуватись русла та його країв у надії на великого окуня і, якщо пощастить, то й на судака. Власне, артемівська дамба для мене була добре знайома лише при береговій рибалці, з човна тут я вперше.

Поставив 8гр і їстівний твістер, розміром 3,5 дюйми. У моєму розумінні це дозволить виявити і судака, якщо той буде поблизу, і напевно не залишить байдужим окуня, на якого я передусім і розраховую. Перші сходинки біля дна не приносять жодного результату, хоча сусід неподалік дістав пару невеликих окуньків. Факт, що люди ловлять, а я ні, мене далеко не завжди пригнічує, але не сьогодні. Причина того, що відбувається, незабаром стала зрозумілою: на відміну від мене, успішний сусід вів свої приманки біля самої поверхні, легко збираючи активних окунів.

Оскільки ті свою присутність у верхніх шарах характерним чавканням не видавали, то я й вирішив спочатку обловити донні горизонти – може, судак причепиться. А ось сусід був у курсі, явно не вперше тут рибалки. Власне, для вересня – це звичайна картина, коли окунь стоїть у середніх та верхніх шарах, але візуально не видає себе.

Щоб перебудуватися на таку рибалку мені зазвичай потрібно зовсім небагато – усвідомити необхідність цього кроку та змінити снасть. Перше я зробив, а з другим полінувався. Не знімаючи з гачка Curly Grub і навіть не міняючи, важку для поверхневого лову, восьмиграмову джигу, став вести приманку швидко (інакше втопиться), але з максимально можливою плавністю. Метро на п'ятому впевнена атака. Повз. За нею ще одна. Рахунок відкритий. Слідом кілька холостих клювань, і я розумію, що потрібно, як мінімум, джигу зменшити. Перше окунек - не найдрібніший (десь 120 гр), наступні, вірю, будуть ще більшими. Значить, дрібнити з принадою точно не варто. В іншому випадку в улові будуть в основному дрібні екземпляри (неодноразово перевірено), хоча окунева зграя цілком може складатися і з пристойних риб.

Пройшло десь 15 хвилин, як я перейшов на лов біля поверхні легким джигом (4гр), помітив один цікавий факт. У двох сусідів, які використовували в цей період воблери, окунь ловився і рідше, і дрібніше. Перший факт пояснити нескладно – атакувати окуню приманку, що імітує жваву рибку складніше, ніж безпорадного черв'ячка чи п'явку (аналог твістер). А ось на рахунок розміру я був здивований, адже в більшості своїй воблер цікавляться найбільші хижаки зграї. Загалом, відклавши на потім лов силіконом з кожного закидання, дістав і я воблер. Вибір упав на Megabite Deep Chip 40 SP, який і призначався в моєму розумінні якраз для таких справ, а ще за потреби міг пірнати майже на два метри.

Але зараз я його вів максимум за метр від поверхні. Незабаром переконався, що справді місцевий окунь не такий прихильний до воблерів, як очікувалося. Мало того, що смугасті траплялися дрібніше (до 100гр), так ще й клювали раз на три проводки. Що цікаво, практично всі атаки траплялися у момент, коли до човна залишалися лічені метри. Для мене це явне свідчення того, що хижак приманку проводжає, але на клювання не наважується.

Втім, у цьому є плюси. Половивши воблером, я підтягнув значну частину зграї до човна і тепер, перейшовши знову на джиг, учинив смугастим справжній погром. Роблячи закидання на 5-7 метрів і, звичайно, не опускаючи приманку до дна, я витягав окунів одного за одним. Примірники ловилися в середньому по 120-150 гр, що було явно краще, ніж учора в березневій затоці і сьогодні при лові на воблери.

Якоїсь миті зграя відходила від човна, і її доводилося приманювати знову. Періодично клювання взагалі стихало, що я розцінював, як зміщення окуня на велику відстань. Закидами в різні боки (а по-науковому це віялові закиди) я визначав нове розташування окуня. Втім, ловив у такий спосіб не дуже довго – набридло, та й норма вилову швидко підійшла до кордону. Сьогодні я мав намір взяти трохи окуньків додому, але аж ніяк не всіх. За великим рахунком, приманки працювали ті ж, що й учора в березневій затоці. Як вудлище використав свій перевірений Battle Whip Yamaga Blanks.

Власне, я не особливо впирався в окуня, тим більше що настав час повертатися на «Елат», де в затишку та комфорті я завершив свій рибальсько-сімейний вікенд.

Усім ні хвоста, ні луски, і лише позитивних рибалок!