Далеко не завжди, навіть в період осінньої активності хижака, динаміка та темп приносять результат. У всякому випадку при твічингові це часто має місце. Отож про «мертвий» твічинг. 
«Мертвий» твічинг
Природно, що далеко не усі проблеми вирішує активний і темповий твічинг, який я назвав «живим». Напевно у більшості своїй потрібно якраз плавне і акуратне подання, яке спровокує нерішучого хижака на клювання. І як я давно помітив, навіть в осінній час, коли риба багато часу приділяє полюванню, приманки частенько ефективніше подавати в повільнішому темпі. Це щоб у хижака взагалі не виникало думок, ніби його здобич здатна уникнути своєї несолодкої долі і енергія на кидок у хижака не виявиться марно витраченою. 
Ключовим критерієм «мертвого» твічингу є затяжні паузи і неспішна в цілому проводка. На перший погляд може здатися, що така пелагічна і пасивна анімація виправдана лише в ситуаціях, коли достовірно відоме місце розташування хижака і його потрібно просто змусити приманку хапнути. Це так, але «мертвий» твічинг цілком вдалий і по активному хижакові також. Наприклад, на ряді водойм перспективні місця непогано читаються візуально або ж є GPS- координати супер точок. В цьому випадку занадто різка і активна гра воблерів (і не лише їх) може привести до протилежного ефекту – риба насторожиться і «закриє» рот зовсім. А ось «мертвий» твічинг тут, як мінімум, не зашкодить, навіть швидше принесе успіх. Наприклад, в одному локальному щучому місці можна виконати 3-4 проводки плавно, не кваплячись, і після того пару разів провести воблер активно. Це нерідко досить, щоб вважати місце більш-менш якісно перевіреним. Звичайно важлива умова – щоб наш воблер був з числа перевірених і таких, що вже працювали на цій акваторії. У осінню пору я рідко затримуюся навіть на найвидатніших точках, більше переміщаюся і шукаю свою рибу. 
Дуже ефективно «мертвий» твічинг у мене виходив з легендарним Orbit 110SP, що не занадто-то і дивно – модель неймовірно уловиста на наших водоймах. Але знову ж таки у деяких рибалок вудилища дешевше, ніж один Орбіт, тому сильно тут не розженешся. Орбіти в моїй коробці, звичайно ж, є, але частенько я в хід пускаю більш бюджетні моделі, які також дуже уловисті насправді. І причина не стільки в економії, скільки у бажанні відкрити щось нове, своє, підібрати ключик до менш розкручених і популярних речей. У деякому роді відкриттям для мене став Balance 72 SP від корейської компанії Megabite. Цей минноу вигідно відрізняється від своїх «побратимів» і формою, і манерою гри. Природно, і ефективністю теж, інакше навіщо усі ці розмови. З одного боку, Balance наділений «кренковою універсальністю» і на проводці анімується відповідним чином (просто і невибагливо). Тобто, як і крэнки, мало вимогливий до дій спінінгіста, упевнено і твердо коливається при русі. Але усе це більше підходить до «живого» твічингу, якому якраз характерні динаміка, темп і навіть агресія. Є ж і інша сторона у Balance 72 SP, яку я особливо ціную. При плавних коротких ривках цей минноу дуже своєрідно «виляє» і пластує, а на паузах – злегка погойдується. Зрозуміло, що це краще побачити, але вже повірте словам. Восени, сповідуючи техніку «мертвого» твічинга, Balance я веду парою коротких ривків з паузами в 3-5 секунд. Частенько під час зупинок «стукаю» по натягнутій плетінці, щоб і воблер трішки завібрував, і заворушилися його трійнички. Взимку по зовсім вже «відмороженій» рибі це моя улюблена штука, але і восени нерідко зустрічаються екземпляри, у яких в голові, здається, вже зима. Думаю, важко знайти такого твічингіста, який би не чув про Zip Baits Rigge. Рідж, без всяких, прекрасний воблер. І якраз Balance 72 SP багато в чому його нагадує. Нагадує, але не копіює. На відміну від більшості бюджетних моделей, Megabite має свій власний почерк і оригінальні воблери. 
На завершення думок про «мертвий» твічинг хотів би відмітити одну особливість, яку далеко не відразу помітив. Найкращі кандидати для плавної гри є моделі, що мають цілком виражену і стабільну гру, а ще – власні, мало примітні коливаннями на паузах або міні потяжках. Як визначити «профпридатність» тої або іншої «міношки»? Найпростіше: провести приманку в полі видимості і візуально оцінити її гру. Точніша інформація поступить лише тоді, коли збереться певна статистика по спійманій рибі чи хоч клюваннях. Очевидно раз ми говоримо про осінню пору, то поверхневі міноу, швидше за все, випадуть з розгляду. А ось воблери, що мають хоч би метрове заглиблення, цілком можуть мати успіх. Не завжди ж восени ми ловимо виключно на ямах і руслових бровках. Мало хто заперечуватиме і те, що восени нейтральна (суспендери) або негативна (що тонуть) плавучості явно переграють плаваючий варіант воблеру. Мої практично усі «мінохи» для осіннього твічингу не плаваючі, але тут не існує «табу» на застосування воблерів з написом "floating" (плаваючий). У деяких ситуаціях виручають міноу, схильні навіть на коротких ривках відхилятися з одного боку в інший дуже істотно. Вже не знаю, що конкретно бачить хижак в таких рухах своєї жертви, але часто клювання трапляється тут же, тільки-но ти ставиш такий воблер і ведеш його короткими ривками з довгими паузами. З відносно «народного» сегменту відмічу Megabite Dandy 90SP, який вже, щонайменше, три осені стабільно відпрацював у мене на різних проводках, а під час «мертвого» твичингу – особливо. 
Dandy 90SP особливо уловистий на різної сили і амплітуди ривках, а ще вибачає масу помилок і недоліків спінінгіста. Звичайно, це не лише відноситься до початківців, будемо відверті: немає таких, хто робить все ідеально. Післямова. Як «живий», так і «мертвий» твічинг є дуже умовні техніки, тут не має чітких рамок і меж. Правда і в тому, що далеко не завжди можна вибрати щось одне і успішно це використати, більше ні про що не думаючи. Оптимальна техніка з великою вірогідністю виявиться десь між цими крайнощами, і дуже важливо, як можна точніше розпізнати таку «золоту серединку». Якщо конкретніше, то я поступаю таким чином. На початку риболовлі, відібравши по парі найбільш відповідних до цих умов воблерів, пробую і «мертвий», і «живий» твічинг, постійно їх чергуючи. Бажано застосовувати обидві схеми в одних і тих же місцях, що дасть по-справжньому коректну статистику. Якщо клювань немає, довго не затримуюся на точці, зміщуюся до тих пір, поки картина з сьогоднішніми перевагами хижака не проясниться. Якщо напередодні вже щось було помічено, розпочинаю з нього. Хоч осінь і стабільна, з точки зору звичок хижака, пора, але частенько за якусь годину-дві все перевертається з ніг на голову. Загалом, до сюрпризів доводиться бути готовим. 
Бажаю, дорогі колеги, щоб наші сюрпризи завжди були приємними!
