Стало холодно вже по осінньому. Та і дощик, що виглядав ще нещодавно такою дивиною, нині цілком буденний. На сьогодні можна впевнено говорити, що твічинг актуальний у будь-яку пору року аби місце та умови підходили для лову воблерами. Якщо не брати в розрахунок глибоководні моделі, то у більшості своїй для вдалого застосування міноу досить глибини близько трьох метрів і бажано якоїсь рослинності біля дна. Навіть якщо це виявиться самотній, зів'ялий з приходом осені кущ трави, все одно він здатний щуку привабити. 
На календарі зараз осінь, тому абсолютно справедливо вести розмову безпосередньо про осінній твічинг. Такий різновид спінінгу мені особисто дуже симпатичний, і я виділив би два основні напрямки (шляхи, різновиди, варіанти і т.д.). Це «живий» і «мертвий». Звичайно, частенько доводиться діяти десь між цими крайнощами, в чому немає абсолютно нічого дивного. У першій половині осені, на мій погляд, особливо важливо глобально зрозуміти: хижакові нині цікаві динаміка або м'якість в поданні приманки. «Живий» твічинг 
Так би я назвав особливий підхід до твічингової риболовлі, коли діяти доводиться досить динамічно, яскраво і живо. В принципі, я не прибічник зайвої агресії в поданні приманок хоч з воблерами, хоч з силіконом, хоч з блешнями, проте саме в твічингу виникає іноді ситуація, коли рибу треба завести, пробудити, спровокувати на клювання… Осінь – пора особливої активності у хижака. Це безперечний факт. Але важко посперечатися і з тим, що восени хижак досить повільний і якийсь навіть в'ялий у своїх рухах, при цьому з апетитом повний порядок. Вважаю, швидше, хижак раціональний, бо безглуздо накопичувати калорії, тут же їх втрачаючи на авантюрні переслідування усього живого підряд. Довгий час я вважав, що «живий» твічинг – літня тема, і з приходом вересня краще налаштовуватися на спокійніший ритм подання приманок. Частково і зараз з цим погоджуся, але лише частково. Наприклад, ситуація, в якій напевно «живий» твічинг дасть фору будь-якій техніці, є лов над трав'янистими мілководдями або поблизу них, коли акваторія велика і однотипна. Це може бути також неглибока затока водосховища, протяжні річкові трав'янисті ділянки, плеса маленьких річечок або ж ставки. Загалом, там, де немає яскраво виражених аномалій і очевидних перспективних точок, краще діяти рішуче, щоб обловити, як можна більшу площу. Це не єдиний, звичайно, момент. «Живий» твічинг дуже вдалий і там, де хижак (щуки, передусім, це стосується) по якій-небудь з причин відмовляється атакувати приманку, хоча явно є присутнім – скажімо, виходив за воблером, але не узяв або ж клюнув, але не засікся. Усупереч поширеній думці, в таких випадках надделікатне подання воблера не часто спрацьовує. У хижака багато часу залишається на вивчення здобичі і дуже ймовірно, що в ній він таки визнає той підозрілий об'єкт, який тільки що його вколов невидимою голкою. Тут, як на мене, правильніше вести міноу різко і упевнено, твердо показуючи рибі, що думати ніколи – зараз або ніколи. 
У деяких ситуаціях щуку, що засіла в укритті і не планує, на перший погляд, їсти, вдається взяти змором. Це якщо достатньо довго водити біля її носу приманкою (можна різними), поки риба не витримає і не покарає докучливого нахабу. Особисто я зовсім не прибічник такого нудного лову, проте, приміром, при полюванні за великими екземплярами це цілком має сенс. Більш того, деякі мої друзі дуже уміло цим користуються. Природно «живий» твічинг хороший і під час «виходу хижака», коли ти розумієш, що саме зараз риба менше всього капризує і атакує більшість приманок без зайвих роздумів. Як правило, такий пік клювання нетривалий (може година чи а то і менше), тому не занадто раціонально, залишаючись на місці, експериментувати з проводками, виводити філігранні «вісімки» воблерами, намагаючись умовити ще одну щуку, тоді як поруч можна заробити клювання відразу, адже там риба свіжа і не потривожена. Яскравим прикладом приманки, яка навіть при агресивному поданні привертає увагу малоактивної щуки, є O.S.P. Rudra 130SP. Це безумовний бестселер, але чи у кожного є можливість ловити завжди «елітним японцем», і чи готові ми ризикувати обривом (восени не попірнаєш особливо), кожного разу відправляючи приманку до корчів? Я для себе давно знайшов альтернативу в особі більш бюджетних воблерів, але дуже якісних і ефективних. Їх цілком виправдано застосовувати на звичайній риболовлі, коли немає потреби ставити все на кін. Одними з таких «робочих конячок» у мене для «живого» твічингу є Megabite Amigo 110 SP і Fatty Minnow 90 SP. Ці міноу дуже різні, вони менші за Рудру, але вони обоє здорово поєднуються з яскравими і динамічними ривками. Це зовсім, до речі, не означає, що виключно агресивна проводка - їх доля. 
Що стосується Amigo 110 SP, то з ним я давно подружився головним чином по літній риболовлі, проте випробувавши цей міноу восени на активних твічах, був приємно здивований. Щось у даному воблері мене зачепило! Не виключено, що і дні ті були особливі, коли щука бажала якраз активніших дій від твічінгіста, проте я упевнений, і в приманці немало полягало. Польотні якості Аміго дуже гідні, але головне – виражена власна гра, яка навіть на малій швидкості забезпечує хорошу анімацію. Раз ми говоримо про «живий» твічинг, то очевидно доводиться забувати про плавність. Паузи іноді я скорочую до однієї секунди. Навіть на найрізкіших ривках Amigo 110SP з метровим заглибленням описує правильні півкола, не завалюється на бік (а лише злегка коливається, перевалюючись). Також не йде в штопор, не втрачає стійкість і залишається украй уловистим. Моя найбільш практикована гра при «живому твічингу» для Амиго полягає в здвоєному або строєному ударі вершиною і короткій паузі. Загалом це класика твічингових справ (той же Mystic, Balance… так само анімуються), але у випадку з Amigo і «живим» твічингом це супер анімація. А ось Fatty Minnow 90 SP – воблер іншого толку і характеру. Fatty Minnow більш упористим буде і не так легко «слухається» ривків вудилища, проте, думаю, в тому і полягає його перевага над багатьма іншими моделями при «живому» твічингові. Fatty Minnow швидко включається в гру, відразу ж виходить на робочий горизонт, прекрасно контролюється. 
Однією з родзинок Fatty, як на мене, є те, що воблер дуже хороший саме під час хаотичних ривків. Таку техніку іноді я підключаю в допомогу, коли наважуюся у підводному світі влаштувати «переполох». Це в сенсі продемонструвати свій воблер максимальному числу щук, і дати їм рішуче зрозуміти, що здобич довго чекати не буде, через секунду-іншу піде з поля видимості. Для «живого» твічингу особливо підходять воблери, які схильні до серйозних розворотів. Fatty Minnow на ривках розвертається десь на 90 градусів і повертається в початкове положення. Цього вистачає, щоб зарахувати воблер до фаворитів. 
Ведучи розмову про міноу, що здорово відгукуються на активні ривки, можна багато згадати різних моделей. Більш того, немало з них класно працюють як на різких так і на повільних анімаціях. Про останні піде мова в другій частині блогу.
