Стало холодно вже по осінньому. Та й дощик, що виглядав ще нещодавно такою дивиною, нині цілком буденний. На сьогодні можна впевнено говорити, що твічинг актуальний у будь-яку пору року аби місце та умови підходили для лову воблерами. Якщо не брати до уваги глибоководні моделі, то в більшості своїй для вдалого застосування міноу досить глибини близько трьох метрів і бажано якоїсь рослинності біля дна. Навіть якщо це виявиться одинокий, зів'ялий з приходом осені кущ трави, все одно він здатний щуку привабити.
На календарі зараз осінь, тому цілком справедливо вести розмову безпосередньо про осінній твічинг. Такий різновид спінінгу мені особисто дуже симпатичний, і я виділив би два основні напрямки (шляхи, різновиди, варіанти і т.д.). Це живий і мертвий. Звичайно, часто доводиться діяти десь між цими крайнощами, в чому немає абсолютно нічого дивного. У першій половині осені, на мій погляд, особливо важливо глобально зрозуміти: хижакові нині цікаві динаміка чи м'якість у поданні приманки. «Живий» твічінг Так би я назвав особливий підхід до твічингової риболовлі, коли діяти доводиться досить динамічно, яскраво та живо. В принципі, я не прибічник зайвої агресії в поданні приманок хоч з воблерами, хоч з силіконом , хоч з блешнями, проте саме у твічингу виникає іноді ситуація, коли рибу треба завести, пробудити, спровокувати на клювання… Осінь – час особливої активності у хижака. Це безперечний факт. Але важко посперечатися і з тим, що осенью хижак досить повільний і якийсь навіть млявий у своїх рухах, при цьому з апетитом повний порядок. Думаю, швидше, хижак раціональний, бо безглуздо накопичувати калорії, одразу ж їх втрачаючи на авантюрні переслідування всього живого підряд. Довгу годину я думав, що «живий» твічинг – літня тема, і з приходом вересня краще налаштовуватися на спокійніший ритм подання приманок. Частково і зараз з цим погоджусь, але лише частично. Наприклад, ситуація, в якій напевно «живий» твічинг дасть фору будь-якій техніці, є лов над трав'янистими мілководдями або поблизу них, коли акваторія велика і однотипна. Це може бути також неглибока затока водосховища, протяжні річкові трав'янисті ділянки, плеса маленьких річечок або ставки. Загалом, там, де немає яскраво виражених аномалій і очевидних перспективних точок, краще діяти рішуче, щоб обловити якомога більшу площу. Це не єдиний, звісно, момент. «Живий» твічинг дуже вдалий і там, де хижак (щуки, передусім, це стосується) з якоїсь причини відмовляється атакувати приманку, хоча явно є присутнім – скажімо, виходячи за воблером, але не взявши або ж клюнув, але не засікся. Усупереч поширеній думці, у таких випадках надделікатне подання воблера не часто спрацьовує. У хижака багато годин залишається на вивчення здобичі і дуже ймовірно, що в ній він таки визнає той підозрілий об'єкт, який тільки що його вколов невидимою голкою. Тут, як на мене, правильніше вести міноу різко та упевнено, твердо показуючи рибі, що думати ніколи – зараз чи ніколи.
У деяких ситуаціях щуку, що засіла в укритті і не планує, на перший погляд, їсти, вдається взяти змором. Це якщо досить довго вести біля її носа приманкою (можна різними), доки риба не витримає і не покарає докучливого нахаба. Особливо я зовсім не прибічник такого нудного лову, проте, приміром, при полюванні за великими примірниками це цілком має сенс. Більше того, деякі мої друзі дуже вміло цим користуються. Природно «живий» твічинг хороший і під час «виходу хижака», коли ти розумієш, що саме зараз риба найменше капризує і атакує більшість приманок без лишніх роздумів. Як правило, такий пік клювання нетривалий (може година чи а то й менше), тому не надто раціонально, залишаючись на місці, експериментувати з проводками, виводити філігранні «вісімки» воблерами, намагаючись вмовити ще одну щуку, тоді як поруч можна заробити клювання відразу, бо там риба свіжа і не потривожена. Яскравим прикладом приманки, яка навіть при агресивному поданні привертає увагу малоактивної щуки, є OSP Rudra 130SP. Це безумовний бестселлер, але чи у кожного є можливість ловити завжди «елітним японцем», і чи готові ми ризикувати обривом (осінь не попірнаєш особливо), щоразу відправляючи приманку до корчів? Я для себе давно знайшов альтернативу в особі більш бюджетних воблерів, але дуже якісних та ефективних. Їх цілком оправдано застосовувати на звичайній риболовлі, коли немає потреби ставити все на кін. Одними з таких «робочих ковзанів» у мене для «живого» твічингу є Megabite Amigo 110 SP та Fatty Minnow 90 SP . Ці міноу дуже різні, вони менші за Рудру, але вони обоє здорово поєднуються з яскравими і динамічними ривками. Це зовсім, до речі, не означає, що виключно агресивна проводка – їхня частка.
Що стосується Amigo 110 SP, то з ним я давно подружився головним чином по літній риболовлі, проте випробувавши цей міноу на активних твічах, був приємно здивований. Щось у даного воблері мене зачепило! Не виключено, що і дні ті були особливі, коли щука бажала якраз активніших дій від твічінгіста, проте я певен, і в приманці чимало вилягало. Польотні якості Аміго дуже гідні, але головне – виражена власна гра, яка навіть на малій швидкості забезпечує гарну анімацію. Якщо ми говоримо про «живий» твічинг, то вочевидь доводиться забувати про плавність. Паузі іноді я скорочую до однієї секунди. Навіть на найрізкіших ривках Amigo 110SP з метровим заглибленням описує правильні півкола, що не завалюється на бік (а лише злегка коливається, перевалюючись). Також не йде у штопор, не втрачає стійкість і залишається дуже уловистим. Моя найбільш практикована гра при «живому твічингу» для Аміго полягає у здвоєному чи строєному ударі вершиною та короткою паузі. Загалом це класика твічингових справ (тоє ж Mystic, Balance… так само анімуються), але у випадку з Amigo і «живим» твічингом це супер анімація. А ось Fatty Minnow 90 SP – воблер іншого толку та характеру. Fatty Minnow більш затятим буде і не так легко «слухається» ривків удилища, проте, гадаю, в тому і полягає його перевага над багатьма іншими моделями при «живому» твічингові. Fatty Minnow швидко включається в гру, відразу ж виходити на робочий обрій, чудово контролюється.
Однією з изюминок Fatty, як на мене, є те, що воблер дуже хороший саме під час хаотичних ривків. Таку техніку іноді я підключаю на допомогу, коли наважуюсь у підводному світі влаштувати «переполох». Це в сенсі продемонструвати свій воблер максимальному числу щук, і дати їм рішуче зрозуміти, що здобич довго чекати не буде, через секунду-іншу піде з поля видимості. Для «живого» твічингу особливо підходять воблери, які схильні до серйозних розворотів. Fatty Minnow на ривках розвертається десь на 90 градусів і повертається до начального положення. Цього вистачає, щоб зарахувати воблер до фаворитів.
Ведучи розмову про міноу, що чудово відгукуються на активні ривки, можна багато згадати різних моделей. Більше того, чимало з них класно працюють як на різких, так і на повільних анімаціях. Про останні піде мова в другій частині блогу.