Кожен з нас спінінгістів намагається приманку свою подати якомога ближче до хижака, щоб той вже напевно клюнув. Але де конкретно цей самий хижак стоїть, часто залишається лише здогадуватися. Рибальські досвід і практика впевнено твердять, що, наприклад, взимку рибу краще шукати насамперед на ямах і в їх околицях, в затоках і там, де вони з'єднуються з великою водою, а ще на ділянках з корчами та ін. Абсолютно з цим згоден, і сам так нерідко роблю. Але є ще одне дуже надійне і перспективне місце, яке часто рибалки незаслужено ігнорують, посилаючись на занадто сильну течію, відсутність яскраво виражених аномалій та іншого. В даному матеріалі хотів би розглянути особливості риболовлі біля краю русла, тобто на русловій брівці.
Смію стверджувати, що біля краю русла, навіть якщо долина річки пряма, в більшості своїй є непогані шанси зустріти голодного хижака практично в будь-який час. Саме стосовно зимового спінінгу і хотів би запропонувати колегам свій досвід і спостереження ефективного облову річкових руслових брівок з берега. Це, до речі, абсолютно не виключає ловлю на традиційних для зими місцях - ямах, затоках, корчах. Нерідко очевидні перспективні точки зазвичай зайняті іншими рибалками, або вже ними були недавно обловлені. Інша справа – руслова брівка. Остання має величезну протяжність, практично завжди дозволяє не ледачому спінінгістові претендувати на «свіжу» рибу, яка з приманками сьогодні чи напередодні ще справ не мала.
Руслова брівка цікава ще й тим, що поблизу неї збираються активні екземпляри, які зважилися поповнити запас енергії і вийшли на полювання. Також брівка виступає таким собі перевалочним пунктом, коли при сприятливих в зимову пору розкладах хижак переміщається в пошуках їжі. Часто щука, окунь, а часом і судак виходять пополювати до берега з глибини, а після вдалого полювання повертаються назад в яму. Як показує практика, рибу, яка рухається, нехай навіть і з повним черевом після успішного полювання, на клювання спокусити цілком реально. І якраз руслова брівка - найбільш ймовірне для зустрічі нашої приманки і риби місце.
Чи кожна частина руслової брівки здатна подарувати клювання? Навряд чи. Логічно припустити, що через істотну протяжність русла (до того ж у нього два краї) на всю цю довжину явно не вистачить активного хижака, тому сама по собі руслова брівка – ще не привід вважати пошуки завершеними, просто коло варіантів помітно звужено. За моїми спостереження, лише близько 20% від усієї протяжності руслової брівки можна вважати по-справжньому перспективними, де однозначно варто рибалці затриматися. Взагалі-то, я намагаюся на одну і ту ж ділянку не витрачати більше одного-двох закидань. Зрозуміло, що далеко не завжди навіть дуже голодний хижак встигне зорієнтуватися і зважитися на клювання з першого разу, проте все одно при інших рівних доцільніше і ефективніше кожну нову проводку присвячувати новому місцю. Буває, звичайно, по-різному, але особисто я намагаюся закидання «на удачу» по можливості виключити, обираючи ділянки біля країв русла хоч чим-небудь примітні.
Безумовно, лише з ехолотом можна напевно судити про особливості русла та його країв, а також про перспективи на них зловити хижака, але навіть в разі берегової зимової риболовлі багато можна зрозуміти після візуального спостереження а особливо після джигування. Щодо мене, то найбільш перспективною вважаю ту руслову брівку, яка максимально узгоджується з наступним описом.
1. Берег круто обривається до води і русло підходить до нього практично впритул. У воду легко може обсипатися грунт із залишками рослинності.
2. Мілководна частина брівки усіяна окремими кущами водоростей і вгадується різкий звал в глибину.
3. Край очерету являє собою рівну лінію, поблизу якої вдається помітити чіткий поділ тиховоддя і течії.
4. Берег важкопрохідний, чимало кущів і невеликих дерев, що нависли над водою або в неї впали. Тут глибина не менше фонової водойми.
5. Впало в воду розлоге дерево з товстим стовбуром, по довжині перешкода займає піврічки чи навіть більше.
6. Берег та прилеглі до нього мілководні території відносно чисті від водоростей, на суші помітно залишки черепашки. Ймовірно, і затоплене дерево покрите черепашкою.
7. У річку впадає струмок, якась інша річка або ж це просто велика затока, що з'єднується з річкою по значній площі.
8. Поруч є поворот русла або навіть незначний злам руслової долини. Для лову, як правило, перспективніше зовнішній (він зазвичай глибше) край.
9. Берег повністю покритий травою і кущами, які підходять до самої води, проте прибережна акваторія досить глибока і майже позбавлена корчів.
10. Ділянки, де русло змінює свій напрямок або ж переходить в більш спокійні прибережні заплави.
У вигляді зауваження до сказаного: важливо чітко усвідомлювати, що визначити за зовнішніми орієнтирами, яке ж дно на руслі і поблизу нього, а тим більше - чи є там хижак, можна тільки з певною ймовірністю (до того ж не дуже великою). Тому по-справжньому уловисте місце може себе зовні і не видати, але воно таким насправді буде. На багатьох річках через кущі та дерева вибір місця вкрай обмежений. В цьому випадку залишається обловлювати ту частину руслової брівки, яка доступна. На багатьох комфортних місцях напевно не ми одні рибалимо чи рибалили, тому я намагаюся охопити якомога більше територій з числа малодоступних для середньостатистичного рибалки. Наприклад, використовую максимальну далекобійність снасті, щоб докинути до далеких ділянок, також виконую закидання впритул до корчів або дерев, куди інші могли б і побоятися покласти свою приманку.
Можливі варіанти
Руслова брівка може бути якою завгодно за характером, віддаленістю, глибиною, силою течії, наявністю підводних аномалій. І звичайно в кожному конкретному випадку специфіка лову буде своя. Не претендуючи на повне охоплення всіх варіантів і методів лову на краях, поділюся тим, у чому вже зумів набити руку за останні десяток зимово-спінінгів сезонів.
1. Різкий звал біля протилежного берега
Відверто кажучи, чим крутіше брівка, тим менше можливостей її якісно обловити. А тим часом хижак тут напевно є, до того ж цілком ймовірно навіть трофейний. Ситуація ускладнюється ще й тим, що раз це протилежний берег, то приманку доведеться стягувати з мілини різко в глибину. А це означає, що провести приманку в безпосередній близькості до брівки і тим більше подати до її підніжжя буде вкрай і вкрай проблематично. А якщо тут ще й течія присутня, то зовсім справа погана. Однак я навіть таких різких (майже прямих) руслових звалів не лякаюсь, і частенько з успіхом їх обловлюю. Вихід бачу, перш за все, в застосуванні важких монтажів і джиг-приманок, що володіють активною грою. Зазвичай це твістери або віброхвости.
Основна, на мій погляд, проблема полягає в тому, щоб проводку виконати таким чином, щоб не «проскочити» приманкою брівку. Класичні ступінчаті проводки тут мало застосовні, оскільки навіть один оберт котушки (а їх ми робимо зазвичай 2-3 поспіль) віддалить приманку від брівки. Мета в даному випадку: подати монтаж якомога ближче до підніжжя звалу. Для цього при підході приманки до краю схилу я максимально уповільнюю проводку і переходжу практично на «волочіння». Як тільки монтаж втратив опору, тобто провалився в безодню, припиняю будь-яке підмотування, а ще подаю трохи вудилище від себе, щоб силіконка опускалася не по дузі натягнутої нитки, а більш вертикально. Іноді є сенс додатково відкрити дужку котушки, але це загрожує тим, що приманка встигне покинути пащу хижака ще до того, як ми знову відновимо контроль над снастю. Клювання найбільш імовірне або під час опускання приманки до підніжжя брівки, або на найближчих 4-5-ти метрах русла.
2. Брівка із залишками рослинності біля дна…
Далі буде…
