Не готовий привселюдно зізнатися, що я не сама хоробра людина, але в темряві і в достатньо дикому лісі почувався-таки ніяково та зовсім некомфортно, тому швидкості та завзяття ні краплі не бракувало. На щастя, суцільна темрява і тоненька смужка від мого ліхтарика, в якій я епізодами, їдучи, бачив різноманітних химер, розтанули на тлі перших кроків світанку, що нарешті-таки вийшов із сіней, щоби змінити втомлену ніч. Хоча ні, чому ж втомлену? Якихось шість із хвостиком годин в липні-місяці триває її варта. А чи були там химери? Сумніваюсь. Моя уява в очікуванні завершення не самої приємної частини подорожі (вночі та через ліс) скоріш за все сама виводила всі ті чудернацькі карикатури, котрі абсолютно не мали нічого спільного з реальністю. Та чи можна таке говорити про нас – рибалок?
Буквально позавчора цей проміжок життєдайної річкової смужки подарував мені двох головнів близько кілограма кожний та три щуки, одна з яких була між три та чотири кіло. Як для мене, то чудесний результат. Той день мені запам’ятався ще й тривалістю безпосередньо риболовлі, коли я близько десяти годин без води та їжі (забув їх удома) натхненно рибалив. Але сьогодні усе буде інакше, принаймні провіант зі мною.
Скоріше інтуїтивно, аніж візуально, знайшов потаємний вхід у хащах, що уміло закутали річку від стороннього погляду та незваних гостей. І правильно, я ж бо званий, у рідних місцях все-таки. Хижі подихи невідомого для цієї місцевості звіра швидко наповнили повітрям балони мого човна. Залишилось тільки повантажити і оповити мотузками велосипед та й рухатись без поспіху, підкорюючись течії та попутному вітрові. Плин часу тут сповільнений і мало значущий. Багато в цьому ховається особливого. Дуже багато!
А ось уже й вранішня зоря сповила туманну перину на ложі нічної ріки. Такі моменти карбуються дуже якісною чеканкою в комірках людської пам’яті. Вони майже безцінні. Незабутні, бо неповторні. Для мене, у всякому разі. Я зловив кілька щук близько кілограма кожна та вя’зя на 1,4 кг, але ніяк не це визначило успіх того дня…
І ось десять років потому я знову тут. Так само, як і колись, вранішній туман з’їв барви поверхні річки, яка неодмінно чекала після ночі похизуватись своїми пишними формами та миловидними відтінками, але не спромоглась вкотре це зробити. Байдуже, не шкода. Уже через годинку все це проявиться у повній красі та об’ємі, коли туман розтане. Мене ж усе влаштовує і зараз.
А дещо змінилося. Хоча б те, що замість Єліт Мікроджига зі зламаною вершинкою в моїх руках неперевершений «японець» Ямага Бланкс, а поряд чекає в черзі «американець». Моя коробка з воблерами давно вже не вміщується в Голденкечівську наплічну сумку, та й не одна ця коробка. Де в чому я інакше став дивитися на речі, але в чому саме – сказати важко. Може мені так просто хочеться вірити, бо десять років в будь-якому віці є дуже суттєвим проміжком, який не минає безслідно. Мені неймовірно пощастило. Ці десять років та ще майже два таких же відрізки матерії часу я провів у значній мірі на риболовлі, то ж принаймні почуваюсь молодшим та значно багатшим від багатьох, хто не мав такого щастя.
Ранок сьогодні хороший ще й тим, що він безсумнівно сповнений неабиякими сподіваннями на кшталт трофейних риб та яскравих вражень від зливи блискавичних клювань. Ось і перше не забарилося. Воно, правда, залишилось поза увагою об’єктива фотокамери через те, що річковий винуватець не засікся. Натхнення достатньо, буде й результат неодмінно. Є перша риба. Це щука. Вона жваво перервала впевнену, але трішки п’янку ходу Мегабайт Бубі. Думаю, усі два кілограми в річковій красуні знайдеться.
Як і колись, моїми першими приманками, з яких я починаю знайомитися з рікою, є кренки. Це дуже самодостатні воблери, а особливо – Megabite Booby 50F. З-під завалу старих пеньків Booby скоро виманив окуня під триста грамів. Спробую тепер твічінг.
Amigo 110SP здається підходящим у всіх компонентах цього мистецтва. Його легка гра поблизу поверхні, але й не дуже далеко від водоростей, спонукає на атаку навіть жаб, що безпечно спочивають у своїх зелених тенетах. Згоден, мабуть, із жабами я перебрав, їм до Аміго справ немає. А от щука не витримала і попалась.
За якихось півтори години я зловив дві непогані щуки й окуня. Скоро ще поповнив скарбничку успіхів невеличкою хижачкою, а потім втратив головня з півкіла, бо той завів під дерево і майстерно звільнився від колючих голок Amigo 110SP. Раз уже червонопері реагують на мінноу, то гріх не спробувати знову кренки.
З кожною пройденою сотнею метрів я все повніше відчував те, за чим сюди прибув. Зрозуміли – добре, ні – теж добре, бо ці речі настільки особисті, що їх і оприлюднювати сумнівно. Оскільки для головнів я практикую найчастіше воблери скромних та мало примітних кольорів, то Booby 50F поставив самого звичайнісінького «натурального» вигляду. Головні чомусь змовчали, а от щука (десь на півтора) цікавість виявила.
Чергова порція позитиву мені припала від ріки. Сьогоднішній день ще й екватору не дістався, а видався напрочуд дивовижним та по особливому неповторним. Його уже нічого не могло зіпсувати.
Бажаю й Вам, друзі, хоч часточки тих емоцій!
Рубрика: Звіти про рибалку
