В темряві вересневої ночі маленькі, але дуже настирні краплі холодного дощу стрімко влітали в шибку та нещадно били по підвіконню. Прогноз погоди взагалі-то говорив про інше, але не все в його руках. Спрацював будильник, повідомляючи, що твій Рубікон уже перед тобою. Приймай, шановний, рішення! Встаєш?
Здавалось би, проста річ – закрити очі та в морфейовому царстві продовжувати безтурботне буття до справжнього ранку, коли півні та решта атрибутів денних турбот тебе нещадно знищать у своєму вирі. А чи потрібно мені це?
…лісова галявина у світлі автомобільних фар здавалася суцільною скелею, перед якою безсиле, на перший погляд, все, що відомо сьогодні людству, а простій людині тим паче не здолати цю перешкоду. Так буває. Кінець шляху, нема проходу? Але варто було трішки звернути вбік, як темнувата арка, оповита гіллям із залишками пожовклого листя, знову опускала браму і дозволяла рухатись вперед. І так кілька разів. Зупинитись і повернути назад? Дорогу ж шукати потім, коли настане підходящий час та ситуація виявиться комфортною? Можливо. Ми всі частенько піддаємося обставинам.
Ріка. Осінній вранішній туман завжди особливий. Його барви ніколи не мають тієї феєрії відтінків та варіацій, що розквітають влітку. Це вже зовсім не тендітна літня ширма, яка легко скидається, оголюючи пейзажі квітучої природи. Восени все інакше, по-своєму прекрасне і точно неповторне. Перина водяної пари, жовте листя, в’язкий берег з глини, холодна глибина та прозорість як води, так і твого ставлення до світу. Таке враження, що у всьому, куди б ти не кинув свій погляд, є повна гармонія. Прості, але дуже глибокі, між іншим, ці субстанції.
Доволі швидко хмари виплакали, що ними було заплановано, і своєчасно зникли за відсутністю своєї необхідності. От і славно. Цей район ріки мені не особливо знайомий, та я впевнений, що не стану тут зайвим і напевно зможу досягти бажаного. Щука є, регулярно трапляються приємні екземпляри на 3-4 кг, а як буде щастя, то і 5-6 кг – не складно. До сьогоднішніх звершень я однозначно готовий, лишень би ті були. Bait Breath, Megabite, YGK, Yamaga Blanks… – бренди, котрим я давно довіряю і котрі не підведуть, успіх фактично гарантований, правда, за умови, що й ти не підкачаєш.
Під моїм човном 3…5…7 метрів… Глибина і далі зростає, переходячи в таку собі маленьку безодню. На дні затоплені дерева, що давно знайшли спокій в безталанному існуванні під водою. Навіщо? А може все набагато складніше, ніж мені здається, і весь цей порожній горщик, насправді, до верху наповнений сенсом та важливістю? В кого ж тут запитаєш?
Хвилин зо тридцять безуспішного джигування та кілька перев’язувань через обриви де в чому охолодили мої наміри зловити тут щуку. Тиша. Рухаюсь далі. Час є. Ріка велика. На ще декількох поворотах, де неодмінно мали місце як різкі перепади глибини, так і завали зі старих топляків, в яких гарантовано ховалась не одна здоровенна щука, мені так само нічого не судилось здобути. Буває. Простіше всього списати на невдачу та відсутність кльову. Ще рано, встигнеться. Тим паче, невдалу карму збороти зазвичай по силам кожному з нас. І я – не виняток.
Залишу я, мабуть, глибину в спокої і поступлю дещо простіше – ловитиму біля берега, але тільки там, де гілля особливо уміло влаштувало прихисток для річкових мешканців, а глибока вода підвищила комфорт житла до п’яти зірочок. Легенька свинцева кулька, надійний гачок та перевірена силіконка – є перша, на мій погляд, запорука перемоги. Плавна подача приманки у середньому горизонті без зустрічі монтажу з корчами – запорука друга. Чутливість спінінга, власна зосередженість та контроль усього, що відбувається – третя і, мабуть, остання складова. Хіба-що в якості приправи трішки додаємо вдачі та хорошого настрою. Саме такий рецепт вийшов тої страви, що спершу частково збігла при кипінні, але потім була яскраво подана до столу та знайшла щиру вдячність гостей. Це я про двох щук, що мене чекали і дочекались – одна зійшла, а друга спіймалась.
В черговому хитросплетінні кущів, що опустились на воду та місцями в неї занурились, моя приманка зненацька поважчала порядків на три. Це риба! Чималенька! Вона важка і дуже впевнена в собі, її поведінка рішуча, а бажання нестримне та безапеляційне. При тому, що я не менше прагнув перемоги, вікторія дісталась саме опоненту. Шнур м’яко і по-зрадницьки опустився на воду після богатирського, але дуже нетривалого натягу. Зріз або обрив. Схоже, що приманка разом із коротким поводком опинилась повністю у пащі щуки, і беззахисна проти зубів-лез плетена ниточка вичерпала свій вік за якихось 10-20 секунд. Шкода. Всього шкода. Хоча без подібних прикрощів не обходяться і справжні святкування. Так говорять розумні люди. Але я також в це вірю. І зараз немає сумнівів, що невдачі промайнуть, як сьогоднішні дощові хмари. Така собі проста закономірність складних ситуацій.
Сталося все на глибині десь у чотири метри, тому я швидко налаштувався саме на такий горизонт подальших пошуків. І не помилився. Чимось подібна картинка знову розгорнулась на тлі ще незабутих моментів програного щуці двобою. Мов той епізод якось зумів перескочити на кілька сторінок книги часу вперед, ставши теперішнім дійством. Дежавю якесь. Все це тепер розгорталося у повній своїй красі та розмаїтті. Та ж сама пауза, під час якої приманку з’їли. Та ж підсічка, натхненна боротьба з достойним суперником і невблаганні повсюди гілки, що в будь-який момент готові були прийти на поміч рибі. Фінал відкритий. Це щука. ЇЇ світлий силует уже не раз проносився в рідкому кришталі осінньої ріки, закарбувавшись в моїй свідомості у найменших деталях. Навіть те, чого я не бачив, уява домалювала. Щука відчайдушна, їй є, за що боротись.
Але ж і я певно чогось вартий.
Пройшла хвилина, а може й дві… Відносно вузький підхват, як медіатор у невмілих руках початківця-гітариста, безжалісно бив по струнах моєї нервової системи, бо кілька разів щука, яка ось-ось мала бути переможеною, знову пірнала в глибину або під човен і все починалося заново. Обурена бажанням її усадити в тісну сітку, щука лишень з п’ятої спроби піддалася. Ну, нарешті. Точно за три кілограми, але не чотири.
Щось вагоміше в той день зловити не склалося, та я ні краплі не почувався обділеним чи ображеним. Все відбулося якнайкраще. Низка зовсім простих епізодів подарувала мені стільки всього світлого і дорогого, а намистинки тривіальності самі собою зібрались у надскладний узор довершеності. А я в цей час просто рибалив. Принаймні в моїй пам’яті це буде так.
P.S. З віком мені все більше здається, що щастя в будь-якому своєму прояві є такий собі невеличкий глечик простих і очевидних речей, які здебільшого поряд та зовсім на поверхні. І головним чином ти вирішуєш, чим наповнити цей посуд.
Рубрика: Звіти про рибалку
